Нам з тобою - у небо
Я тобою наповнена вщерть (про минуле не згадую...)
Вся полеміка розуму й серця звелась нанівець.
Ти зробив мене квіткою - ніжно-своєю трояндою,
Вплів у сонмище днів, як найліпший на світі митець.
Серед темряви світу ім"я мимоволі вишіптую,
Що у ньому - і мужність, і віра, і прагнення втеч.
Ми знайдемо любов межи Скіллою та між Харібдою
І породимо чисту надію з німих порожнеч.
Завтра буде суд Лінча. І вирок волатиме стратами...
Нині свято на двох. З нами вечір і ніч заодно́.
Нам з тобою - у небо, а не поганіти за ґратами!
Тож, напившись натхнення, для інших залишимо дно.
