До Дня української мови
За селом сіло сонце. Вже чути вечірнії дзвони.
Біля хати співає укупі ціла сім`я.
А у місті покірно мовчать. Тільки царські закони
Не примусять пісні обривати всіх тих, хто співа.
Хоча й знає сім`я, що за ріднеє слово - арешти,
Хоч і бачить вогонь, у якім догорають книжки.
Що ж за дикість така! Припинили б ви, царю, нарешті
Свій ганебний і підлий світогляд у маси нести.
В Україні вже вечір. Чому всюди чується тиша?
Де славетні пісні ще з пори старожитніх часів?
Стало зараз не краще, а навіть у сто разів гірше,
Бо не здихався світ від не зовсім здорових царів.
Треба ще пошукати дитині такої бабусі,
Яка рідною мовою казку розкаже нічну.
Новина: українці віднині говорять "по-руські"!
І від шоку замовкли усі солов`ї у гаю.
А коли ж в Україні не вечір почнеться, а ранок,
Й мова наша на радість і втіху звучатиме нам?
Взяти б всі українські слова в неосяжний серпанок
І по світу розвіяти, щоб допікти ворогам.
Рідна мова в буремні епохи була наче ліки,
Що втамовують біль від образ, захищають від зла.
Так нехай же і зараз врятує душі навіки
Тих, хто трохи забув, як звучать українські слова!
08.11.2015
