Порожнеча
Із поеми «Калинова гілка»
Читай закляття вголос, уважно.
Читай, доки зможеш. Перепочинь і
читай знову.
Згодом побачиш сни, пов’язані із
Закляттям.
Потроху тобі ставатиме легше…
«Калинова гілка», уривок.
Клубочаться густі вечірні тіні,
Тужавіє самотності іржа,
Заплутана в липкому павутинні,
Здригається знеможена душа…
Із тьмяним світлом грається морока,
Міцніє чорноспад лихих прикмет:
Зненацька помічаєш краєм ока
У кріслі таємничий силует…
Поглянеш прямо – враз нема нікого,
Але вчуваєш в кожну гостру мить:
Недобрий зайда, підлий, спритноногий
За спиною ховається, мовчить…
Дрібні жахи за вікнами шкребуться,
Недобре щось ховається в кутках,
Рипучі меблі нібито сміються,
Снує тенета невловимий страх…
Тягар безсоння витримати важко.
Цілющій сон не зберегти в очах,
І навіть ворухнутись – лячно, тяжко:
Кружляє на безшумних крилах жах.
Стискає серце, жалощів не знає,
Немов свинцем налита голова,
Лілово-темні тіні пропливають,
Неначе поруч десь дурман-трава.
Колишню відшукати безтурботність
Допомогти ніхто не поспішить,
Страшніш за найсамотнішу самотність
Така самотність хворої душі.
А день настав, і вже – маленьке свято,
А вдень душа лаштується на злет,
Та ввечері стовбичить, мов розплата,
Той самий таємничий силует…
Лиш дві душі його здолати можуть,
Я ж досі порожнечу не зборов,
Неспокою утробний глас тривожить:
В обридлий дім
іду один
ізнов.
