Ємність війни
віршування в окупації
що за доля така мені впала?.. -
бачити зради відразне обличчя
й зненависть людськую сліпую у люті,
зомбований розум як творить руїну
й згодовує смерті моє сьогодення,
отруює час покоління в майбутнє.
а ще оті душі пустопорожні
і посміх недбалий убивці,
що миє від ліктя
руки від крові свої у кориті,
вибріхує брехні
що він не прчетний,
що чесний і чистий,
святий,
що він голуб,
у дзьобі тримає гілочку миру
і тика перстом вказівним
- ...оті винні!.. -
і краплі криваві
з зап"ястя і ліктя
хлюпають в кашу, у місиво бійні,
розчавлені де усі долі і воля,
де мекає, бека отара одурена
і, усежуйна, плазує
під руки,
які перемішують в юшку лайнисту
отару усю, що в веселих змаганнях -
хто перший? хто буде останній?.. -
в посудині тій......
вчепився зі бортик бордовий і слизний,
тримаюсь за нього з останньої сили,
дивлюся як світ стурбований дуже
(чи, може, притомлений, майже байдужий?)
зриває пелЮстки квіточки білої,
гадаючи, томно заплющує очі
- ...вірю...не вірю...повірю...зневірюсь... -
шушукає щось у затишку нишком,
в куточку зручнОму дипломатично.
а ми у цей час вибухаєм обуренням
мовобалаканням і протестуєм,
готують майдани глашатаї віче...
але у кориті вже захлинаюсь -
зрікаюся долі,
долю зриваю,
мов шкіру від тіла
кИдаю волі, яку поглинає
