Пробач, Вкраїно
з рубрики / циклу «Патріотичні вірші»
Пробач, Вкраїно, я втомилась
Брехать тобі й собі брехать.
В моїх словах — ні краплі правди,
А ти вже змучилась чекать.
Усе ж бо кажу: порятую
Тебе ту любую з війни.
І що ж я роблю? Та нічого!
О, з мрій мене ти поверни!
Примусь задуматись нівроку
Над реалізмом власних слів.
О, чи тебе колись любила?
Чи чула серця щирий спів?
Любов — не те зовсім насправді,
Ніяк тобі ж не помогла...
Хіба роблю я щось важливе?
Хіба ж так скінчиться війна?
А я хто? Я?.. Та я нікчема!
Як завше я чомусь мовчу!
У мові пафос лиш та й годі.
Даремне правду не кричу.
Одвертість десь вже затаїлась,
Та й хто почуть її бажа?
Тепер у світі чиясь думка
Як вартість мідного гроша!
О, мила ненько, найрідніша,
Хіба ж достаньо так люблю
Якщо посміла жить у мирі,
Коли шматують плоть твою,
Коли багряними струмками
Стіка по шкірі тепла кров?!
Та кров же ж чесна, непорочна,
Чистіша джерельця немов.
Вже тліють зовсім твої коси,
Помер той усміх на лиці...
Ізбиті, в ранах, босі ноги
Все слід лишають на луці.
Той слід — не кров, в ніякім разі!
Той слід — обман, печаль, туга,
І злість, і впертість, і незламність —
Все ззаді тебе сновига!..
І лиш вогонь, вогонь в зіницях
Й ясних нетлінність тих очей
Нам вказують: не все! О, ні ж бо!
Ти йдеш вперед крізь сум ночей.
Та хоч каміння теє гостре
Покрило ноги кров`ю і
Перетворило в шмаття одяг —
Душі не стерло оберіг.
Тож чи роблю я щось для тебе?
Такої мужньої в бою...
А лихословити не варто —
На місці рівному стою.
Стою і зрушитись не хочу,
Чомусь не мовлю жодних слів,
І я мовчу. Й народ не знає
До волі правильних шляхів.
Давайте ж разом будем тихо
Страждать, терпіть і плакать десь!
Навіщо щось мінять, робити?..
Ми й так продали власну честь!
Пробач, Вкраїно, я втомилась
Брехать тобі й собі брехать.
В моїх словах — ні краплі правди,
А ти вже змучилась чекать.
