19.11.2015 02:16
для всіх
352
    
  6 | 6  
 © Панін Олександр Миколайович

Апатія

Апатія

За мотивами роману «Київ. Ua» Т. Белімової

А ще апатія…
Ось ноги під ковдрою,
якими не хочеться ворушити…
Ні вдягатися, ні збиратися,
ні їсти, ні пити,
ні розмовляти, ні слухати –
не хочеться нічого!
Нічого…

Роман «Київ. UA» Т. Белімова

Пішла із дому, не відчула жаль, 

Чудовий дім, коштовна «повна чаша», 

Тепло сімейне десь поділось наше…

Тепер – холодна пустка і печаль…

Вважає «пан» - я зрадила його, 

Такого він нізащо не пробачить, 

Втікачка пошкодує і заплаче…

Минуле злим осотом поросло.


Сіренький день, нарешті, 

промине, 

Зірниця –

напівзгасла сигарета, 

Вечірнє світло

мороку

мене

передає, 

неначе естафету…


Безмежна ніч, тікає забуття, 

Ні мріяти, ні рухатись не хочу…

Чужих думок пожмакане шмаття

Скрегоче сухо, як воно скрегоче!

Невдячна – я, провина вся - моя, 

Мене не зрозуміють рідні діти…

…О, як же тяжко… Не бажаю я

Ні рухатись, ні думати, ні жити…

Застигла вся, згорнулася в клубок, 

Нехай світанок зачекає трішки…

Не хочу болю, хаосу думок, 

Боюся вранці покидати ліжко.

А може здатись, «втратити лице», 

Сімейному тирану уклонитись?

Не дозволяє зважитись на це

Напівжива моя жіноча гідність…


Геть із душі бур’ян, 

чортополох, 

Горять нехай минулого

світлини, 

З апатії

ми з гідністю удвох

повстанемо, 

немов із домовини…


Попереду – важка, терниста путь, 

Не здамся, не розкаюсь, не злякаюсь, 

Хай буревії, мов лозину, гнуть –

Я відтепер ніколи не зламаюсь!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.11.2015 18:21  Люлька Ніна => © 

Дуже гарно і талановито написано!!!! Ви пане, Олександре, не тільки прекрасний поет, а і тонкий психолог людської душі. Чудово!

 19.11.2015 09:44  Олена Вишневська => © 

Олександре Миколайовичу, як же Ви тонко відчуваєте душу...!!!!!!!!!!!!!! Немає слів, аби можна було ними висловити свої враження від прочитаного!

 19.11.2015 09:19  Тетяна Белімова => © 

Олександре Миколайовичу! Я безмежно вдячна Вам за віру у мене, у мій літературний хист. 

Коли я читаю Ваші вірші за мотивами мого роману, я весь час згадую моменти написання. Кожну главу і продумувала, і проживала водночас. Не знала ще, що буде премія, не думала, що цей твір так швидко вийде книгою. Якби мені хтось тоді про це сказав - не знаю, чи повірила б)) Але це був чудовий час! Час надій і сподівань, ще невідомого майбутнього! 

Я дуже Вам вдячна, що Ви повертаєте мене у ті дні))))))

Спасибі! 

{#}

 19.11.2015 06:20  Ольга Шнуренко => © 

А більшість жінок, на жаль, чіпляються до останнього за «повну чашу», бояться самостійності, фінансової незалежності і готові все життя терпіти, робити вигляд, що все добре, або не гірше, як у інших…

Боячись осуду людей чи рідних, терплять і приниження, і побої, і зради чоловіка…

«Чужих думок пожмакане шмаття скрегоче сухо, як воно скрегоче!» - дуже емоційно насичений рядок, мене зачепив найбільше…