Не людина я, - відпустіть

Сонця ніжного - це, певно, все що треба

Чи дощу дзвінкого, може, трохи з неба.

Волі візьмемо, в солоних, певно, хвилях, 

І дарма воно, що в сотнях звідси милях.

Полечу я знов до гір зелено-синіх, 

Всеодно, далеко чи ті нині, 

Не боюсь вітрів холодних зараз, 

Бо бажання вже моє зірвалось.

Ні, не траба знов тих слів і суму, 

Дайте лиш мені зловити мою думу, 

Дайте лиш поїхати у сині гори, 

А ще, прошу, - попливти у морі.

Я втечу, як сильно б не тримали.

Про що думаю, ніколи ви не знали.

І, пробачте, зникнути я хочу.

Ночі лиш бажання прошепочу.

Не тримаєте. Всеодно зірвуся.

Бо до правди все життя я мчуся.

Не пускайте, не кричіть навздогін.

Бо почуєте нічний холодний стогін.

Ні. Не треба. Може - повернуся.

Я бажанням знов туди промчуся.

Я у казці зникну лиш драконом, 

З волею зустрівшись там поклоном.

Не людина я. Як дивно б не звучало.

Бо життя по-іншому мене навчало.

Бо ніхто не бачив мою дивну душу, 

І чомусь ховатись досі все ж я мушу.

Не просіть лишитись в цьому світі.

Зникну я. Чи будете радіти?..

Всеодно крилом злечу тоді до неба.

Бо я знаю, де себе шукати треба.

Пригорни, моя хороша, ніжна нічко.

Поцілуй, о мріє, в карі мої вічка, 

Огорни, о вітре, мов сумну лелеку, 

Я ж - втікаю, доле, і далеко..

Обіцяю пташці - ще зустрінусь, 

Бо від долі - та куди подінусь.

Волю знайду - й тихо повернуся, 

Бо ж незвіданому зараз лише вчуся.

Відпусти, о хвиле, в тихе море, 

Дай прожити, доле, тут без горя, 

Дай лиш глянути у вічі тут блакиті, 

Посміхнутися людській холодній миті..

Я люблю тебе, мій рідний тихий світе.

Хоч не вчив мене любити вміти, 

Але волею своєю повернуся, 

По дорозі щастя лиш промчуся.

Так, тікаю зараз, просто мушу.

Волі вже відам таки я душу, 

Холодом огорне темний попіл, 

Зазвучить здалЕку кінний топіт.

Мрію я. Люблю. Живу. Тікаю.

Так, насправді зовсім не кохаю.

Але вмію я усе ж сміятись.

І я болю не могла б скорятись.

Звісно - кожен має вибір.

І ніхто не скаже знов мені "спасибі".

Бо ж втікаю не почувши слова.

Не збагнуть все ж іншим тої мови.

Зачекайте - я прилину птахом.

Здійсню мрію крил легких я змахом, 

Поцілую ніч лише в холодні щоки, 

Не людина я. Не стала нею поки.