Тиша у душі

Навколо тиша. Щось птахів не чути.

Стривоженою як тоді не бути?..

Питаєш, а у відповідь - пітьма.

Мов заманила в пастку всіх зима.

Мовчиш, - коли так хочеться сказати, 

Стоїш, - коли жадаєш обійняти, 

Замерзли тишею усі людські слова, 

Холодна тиша, та не лісова.

Чому мовчиш? - кричу я знов беззвучно.

А зі словами чи було незручно?

Можливо, було б краще промовчати, 

Найбільше слів так можна розказати.

Не люблю місто, та люблю дороги, 

Коли навколи зовсім ні душі, 

Коли ідеш шосе ти без тривоги, 

Авто нема, немов в якійсь глуші.

Люблю ліси, коли десь тільки пташка.

Злітає, мов сміється так життю, 

Людей нема, іти стає не важко, 

Дивуєшся з природою злиттю.

Так, певно, тиша - це просто чудово, 

Мовчати можу довго як буде, 

Беззвучне лише тихе моє слово, 

Воно лиш здатне, - почуття знайде.

Я розкажу тобі про в серці мою лаву, 

І почуття тобі перекажу, 

У тиші. Слів не треба - вип"єм кави, 

Словами ж серце я не покажу!