Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
24.11.2015 21:40Новела
Про час  
П л у т о н
31000
З дозволу батьків
© Вадим Фішер

П л у т о н

Годинники - це зло.
Вадим Фішер
Опубліковано 24.11.2015 / 32784

Підійшла тихо і стала переді мною. Я сидів на ліжку й дивився в одну точку. В радіо звучала спокійна музика фортепіано. Потім опустила свою руку на моє волосся. Коли я відчув доторк її ніжних пальців, то відразу відкрив очі. Побачив її ноги, коліна... Не став піднімати голову.

— Доброго вечора... — майже прошепотів я.

— Доброго вечора... — відповіла вона в тон мені.

Пішла відкрити двері на балкон.

— Вечоріє... — звернулася вона до мене, постоявши трішки на балконі й зайшовши назад. Сіла поруч.

— Думаєш про те ж саме? — спитав.

— Так... Тільки потім підемо... Я піду в душ...

Згодом вона вийшла з душу. Пішла на балкон. На шнурки повісила рушник. Повернулась до мене й лягла на ліжко. Її тіло було ще мокре. Я ліг біля неї. Ми мовчки лежали й дивилися на стелю. За вікнами Місто починало жити нічним життям.

— Знаєш... — почув я її голос після тривалого мовчання, — якби ми з тобою жили б на Плутоні, скільки, думаєш, нам було б?

— П л у т о н ... — повільно виговорив я, неначе він був перед моїми очима. Я задумався.

— Мені було б чотири з половиною тисячі років. Уявляєш? Я мала б довжелезне волосся й білосніжну шкіру. Сонце сходило б і заходило близько одного разу на тиждень. Його світло там було б в тисячі разів тьмяніше, аніж на Землі, і в небі наша зірка була б як невелика яскрава точка, але мене б це цілком влаштовувало. Знаєш чому?

— Чому?

— Т и ...

Я відчував запах її щойно помитого волосся. Я спустився трішки нижче й положив свою голову на її живіт. Щокою торкався її ще вологого після душу тіла. Воно було теплим. Закрив очі...

— Там доба - наш земний тиждень, — продовжувала вона. — Коли наша холодна планета ще більш віддалятиметься від зорі, її атмосфера замерзатиме й опадатиме на поверхню. Там вічна зима, літо і весна. Новий рік один раз близько на дві з половиною сотні наших земних років. Проте... ми його святкуватимемо коли схочемо.

— Чому саме Плутон? — спитав я.. коли вже розумів всю двозначність.

— Не знаю... А знаєш скільки було б тобі?

— Скільки?

— Дай подумати... Хвилинку...

А я все чув як вона дихає, як пульсує її кров... Як вона рахує...

— Чотири тисячі дев`ятсот шістдесят... Чотири тисячі дев`ятсот шістдесят літ... Це... довго... Але ми були б одні на тій малесенькій планетці. Весь той світ був би наш.

— Ми були б старими...

— Е, ні... Ми були б молодими... Але.. майже чотири мільярди міль до Сонця... Це була б дивна молодість. Харон завжди висів би в однаковому місці на небосхилі, бо йому потрібен буде цілий день, щоб пройти орбіту навколо Плутона. Інших місцеположень ми б з тобою просто не бачили. Велетенський, як самотній гігант, загублений на краю Сонячної системи, він втомлено виповзав би на обрій й світив би нам, а ми б стояли, тримались за руки й дивились як він сходить. Ні. Він не сходитиме. Раз на рік ми б стобою милувалися синьою планетою. Тоді Плутон проходитиме всередині орбіти Нептуна. В нас йтиме дощ.

— Ми не вестимемо календар...

— Одного дня, коли ми гулятимемо поміж кратерами, нам виповниться вже по п`ять тисяч років... й не ти й не я про це й гадки не будемо мати. На нашому волоссі буде зоряний пил, ми дихатимемо азотом з присмаком Космосу, вдихатимемо повітря й бігтимемо за падаючими метеорами. Чи не прекрасно це, милий?

— Азотом з присмаком К о с м о с у?

— На Землі ми дихаємо киснем з присмаком перенаселених міст і людей. Чим це краще?

На місто опустилася ніч. Тієї ночі ми збиралися піти гуляти, бо вже наступної ми б мали їхати в потязі. Це була наша остання ніч в Місті Весняних Дощів. Ми лежали на нашім ліжку й дивились на стелю.

— А знаєш... — порушив я тишу, — скільки було б нам, якби ми мешкали на...

Я замовчав, відтворюючи в голові планети.

— Де?

— Чим ближче ми були б до Сонця, тим повільніше спливало б наше життя. За тисячу тридцять років на Меркурії, найближчої до нього планети, пройде один рік на Плутоні, загадкової й самої далекої. Всі його кинули, але він буде наш. За один рік на Плутоні пройде приблизно чотири сотні років на Венері. Один рік на Плутоні дорівнюватиме ста тридцяти двом на Марсі. А далі йдуть газові. Що про їх говорити?

— Ти хочеш сказати, що чим далі ми від Сонця, то тим довше й повільніше спливає наш час? Тим його більше?

— Так і є. Тільки не залежно від наших років. Тепла і сяйва долітає мало, а з тим і час йде значно уповільнено. Все у Всесвіті закономірно. Все.

— Чим більше в нас Сонця - тим менше в нас часу...

— Нас оточують інші одиниці його виміру. Чим ближче до зірки -тим уважніше пильнуємо за швидкоплинністю прожитого. Жили б ми десь на Церері, до прикладу, то менше б говорили, що начебто тільки що робили перші кроки, начебто тільки що ходили в третій клас, що все швидко пролетіло повз очей...

— Годинники - це зло.

— Думаєш?

— Знаю.

— Якби ми жили на Меркурії, то... тобі було б чотири повних рочки. Це по земним міркам. Мені було б майже п`ять.

— Хех. Ми були б ще немовлятами...

— Ні. Ми були б старими. Дні ішли б нереально довго. Чотири дні в році. Ми б вже знудилися від існування. Наші легені пропускали крізь себе зовсім не сигаретний дим, не запах потягів, не запах морського прибою, не запах роси або багаття, а келій, водень, кисень, натрій... і вітерець загадкових сузір`їв, про які окрім назв нічого не будемо відати. Пів неба займало собою б наше любе сонечко. Вночі було б мінус сто сімдесят три по Цельсію. Ми відчували б як на протязі року Меркурій, в різні часи змінює швидкість свого польоту...

Я сів. Поглянув на її. Очі її закриті. Я взяв її за руку. Очі її відкрились. Вона сіла біля мене. Ми вийшли на балкон. Над містом тривали останні літні дні. Трішки зліва, де зайшло Сонце, на небосхил піднімається голуба планета. Голуба планета з багатьма материками й білими хмарами.

— З е м л я ... — прошепотіла вона мені на вухо.

— Знаю... — сказав.

— Знаю...

Поки ми слідкували за її сходом, то стало вже пізно. Повернувшись з балкона, вона пішла одягатись, а я відкрив тумбочку. В полиці лежав револьвер. Золотий. Я покликав її.

— А? — виглянула вона із-за дверей шафи. Я показав їй револьвера в руках. Вона вистрибнула на ліжко. — Дай його мені. Я зробив це. Вона підстрибнула, швидко розвернулася й з-півоберта пальнула в годинник. Скло, розбившись, впало на стіл. Стрілки циферблату затремтіли. Годинник на стіні став хитатися.

— Три. Два, — вимовляє вона енергійно. — О-один! Годинник падає й розбивається об стіл. Подувши на дуло, з якого піднялась часточка гарячого диму від пострілу, вона опустила зброю й віддала мені до рук. Посміхнулася...


— Годинники - це зло.

— Солідарний.

2 0 1 5
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.11.2015 Проза / Новела
Останні декілька годин із записів Міхаеля
26.11.2015 Проза / Мініатюра
Вальс, який вже не зазвучить...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Новела Про час
24.11.2015
П л у т о н
19.02.2015 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
ЗАКОМПЛЕКСОВАНИЙ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.75 (МАКС. 5) Голосів: 4 (3+1+0+0+0)
Переглядів: 133  Коментарів: 4
Тематика: Проза, новела,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.11.2015 21:31  © ... для Тетяна Белімова 

спасибі. мені дуже-дуже приємно за такі теплі відгуки..)  

 25.11.2015 09:01  Тетяна Белімова для © ... 

Вадиме, скажу відверто - мені дуже сподобалося!
Нагадав Ваш твір раннього Хвильового періоду "Синіх етюдів".
І сюжет, і художні засоби - все на рівні.
Моя оцінка - чудово. 

 24.11.2015 21:59  © ... для Лариса Пугачук 

Дуже дякую)

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2014 © СвітЛана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди