Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.11.2015 17:16Есе
 
10000
Без обмежень
© Маріанна

Вогонь і вода

Маріанна
Опубліковано 26.11.2015 / 32814

 


Протилежні стихії. Холод і жар. Спокій і пристрасть. Чи зійдуться два полюси? Чи можна їм бути разом? Різні світи не знають шляхів до об’єднання, кожне має свої завдання і можливості. Все звично.

А якщо трапилося б диво? Якби доля звела разом ці стихії сильні, нестримні, нездоланні. Непримиренні. Хто б кого знищив? Хто б залишився? Вогонь понесе воду парою в небо? Чи вода заллє вогонь, залишивши тільки шипіння.

Але ж без води руйнівна сила вогню здатна спалити все навколо. Що зупинить його? Що врятує? Тільки вода. Адже вогонь здатен до великих руйнувань. Палкий і гарячий. Ненаситний.

Танець вогню то прадавня сила. Полум’я піднімається і опускається мов подих. Спокійний сонний подих звіра. Але лихо, коли він прокинеться. Тоді не залишиться нічого. Зовсім нічого.

Відблиски в його рудих очах запрошують в небезпечну незнану подорож, пригоду, що ніколи не скінчиться, не зупиниться. Хіба ж можливо від цього відмовитися? Спокуса надто велика.

Скільки історій надихнуло затишне світло, подароване вогнем. Непостійним і неприборканим попри все. Адже не знає спокою його мінлива душа. Як не прагнемо спокою і ми, що б не здавалося в певні хвилини. Адже вогонь не може спати. Тільки дрімота на певний час змушує його стишити постійний біг. Біг за примарою.

Вогонь і страх. Так схожі між собою і однаково руйнівні. Якщо не приборкати. Але також можуть прислужитися і для більш буденних завдань. Менш захопливих. Менш хвилюючих.

Після вогню. Без вогню залишається сірість. Попіл вже не відновити. Хіба що з нього Феніксом запалає новий вогонь, Нові сподівання. Адже без вогню не можливе життя. Таке, яким би хотілося його бачити. Чи уявляти.

Вогонь – Художник, що дозволяє малювати найрізноманітніші форми. Йому не відомі рамки і обмеження. Він не терпить закам’янілості. Завжди новий. Завжди несподіваний. Грає відтінками, переходами, напівтінями. Загадками. Хто розгадає їх? Хто наважиться вступити у його царство? Гаряче. Сліпуче. Обпікаюче.

Той, хто не може зігрітися. Кого холод пронизує наскрізь. Кого не лякає найбільша спека, бо не розтопить. Тягнеться до манливого вогника з надією на порятунок. Чи хоча б на те, що розтопиться лід. Але крига міцна. Важка як камінь. Чи довго нести за собою? Чи вистачить сили вогню?

Та вогонь може не все. Є сила, що не скоряється. Протистоїть. Бунтує? Одвічний суперник, що здатен звести нанівець усю палючу пристрасть нестримних почуттів. Холодом. Мороком.

Саме вона робить із грізної стихії невинного веселого жартівника, який нікого не здатен зачепити. Адже сам стає слабким. Малопомітним. Незначним. Неважливим.

Вода заспокоює, втихомирює, заколисує. Заморожує і обплутує. Гасить все. Кожен рух. Кожне бажання. Всі мрії і пригоди. Стихають.

Вона не початок – кінець. Не страх. Сама смерть. Глибина, з якої не повернутися. Не прагнення – мета, якої досягнув.

Солодкий сон? Та немає там сновидінь. Спокій? Та немає часу. І простору також. Тільки темрява. Непроглядна і глибока як ніч. Ніч без зірок. Без манливого срібного світла місяця. Холодна. Зимова. Довга.

Біла безмежна зима – казка води. У неї свої історії, не гучні і яскраві. То тихий шепіт, що заколисує. То малюнки криги на вікнах. Блиск льоду, як сяйво металу. Таке сліпуче як опік, як протилежний бік вогню. Темний бік місяця. Мінус, без якого не можливий плюс.

Такі різні і схожі стихії. Переплетені у Всесвіті безліччю ниток. Як у безмежному Космосі сяючі зірки, маленькі дороговкази на довгому шляху у Вічність. Безмежжя. Сон. Рівновага і гармонія.

Вода прагне рівноваги. Через кригу і легку пару проникає скрізь, заповзає у світ, щоб панувала Міра. Така крихка. Непевна. Недосяжна. Можливість, якій ніколи не здійснитися. Не стати явою. Адже інакше все зупиниться. Назавжди. І не буде мети. Її буде знищено.

Хвилі з шурхотом накочують на берег. Згладжують гострі кути. Шліфують каміння. Вперто. Поступово. Невпинно роблять свою роботу. Їм не відомий час. Вічність накочується незворотна. Хто зупинить? Кому вистачить життя? Чи одного життя? Сам світ замикає коло у цій глибині. Початок і кінець втопилися тут. На дні.

Те, що поховане у глибинах, під важким і товстим водяним покривалом, не охоче підпускає до себе. Не запрошує. Не закликає блискучою обгорткою. Суворе і недоступне. Чарує забороною. Табу. Ця таємниця міцніша.

Чи наважиться хтось здолати табу? У кого вистачить запалу? Кого не зупинить холод? Адже тепло так легко розгубити. Здобути ж значно важче у світі, що гасить все. Гасить барви, звуки, почуття, віру і впевненість. Вибратися буде нелегко. Надто нелегко. Чи можливо це взагалі? Мовчання.

Холодне мовчання зустріне випадкового блукальця. Тут недоречні запитання і сумніви. Усі відповіді вже знайдено. Всі крапки розставлено. Все ясно. Кришталево ясно. Пронизливо як крижані голки, що проколюють шкіру. Боляче? Дуже? Не на довго. Адже холод згладить біль. Будь який біль. Хіба не цього прагнув? Не цього шукав? Байдуже. Чи ні? Все ще ні?

Пробити кригу все ж можливо. Повернутися до життя з новим досвідом і вирвати з мовчання приховані відповіді. Воно того варте. Це дарунок дається дорого. А тому ціна його висока. І може віднайти такі поєднання, яких ніколи не досягнув би один непостійний вогонь, чи одна нерухома вода. Новий танець, якого не побачити ніяк інакше.

Калейдоскоп крутиться. Дивує мереживом. Що наступне? Куди далі закинуть скельця? Що побачимо в тоненьку дірочку, яка відкриває перед очима не один, а безліч світів?

Хіба можливо від цього відмовитися?

Хіба можливо зупинитися?

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
21.11.2015 Поезії / Верлібр
Кошик
04.12.2015 Поезії / Білий вірш
Хлюпотить
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
Есе
28.11.2015 © Вадим Фішер
Коли все, що в тебе залишається - це дорога...
26.11.2015
Вогонь і вода
24.11.2015 © Вадим Фішер
Завжди запалюються...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 93  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Есе
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.11.2015 17:32  © ... для Лариса Пугачук 

Дуже дякую! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди