Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.11.2015 19:46Есе
Про місто  Про дитинство  Про весну  
Коли все,  що в тебе залишається - це дорога...
30000
Без обмежень
© Вадим Фішер

Коли все, що в тебе залишається - це дорога...

L

— В тебе є час забрати свої слова назад до того моменту як я тобі зателфоную вдруге. Збирайся і не барися. Ми вирушаємо сьогодні в даль! - пролунало в слухавці...
Вадим Фішер
Опубліковано 28.11.2015 / 32829

Те відчуття, коли сам розумієш, що остання частина уже дописана. Коли не віриш власним вухам, але всупереч цьому чуєш, як недалеко вже звучать прощальні слова. Незабутня пора вже минула, як Вітер повз нас пролетів. Так швидко, що сам цьому не віриш. Справді, не можеш до кінця повірити. Невже все? І хтось звідси поїде назавжди? Земля кругла, - скаже хтось, - ще побачимось! Так-так, звісно, - підтвердить інший. А Сонце сяде. Неначе все в сповільненому фільмі. поцілунки, обійми скінчаться, а сльози на очах - не скоро. Над хмарами зажевріють перші зорі, а це означатиме тільки одне - пора в дорогу. На заході небокрай палає вогнищем, а ось вже і зникають сутінки над землею. Коли всі зайдуть в автобус, то неодмінно поприлипають до вікон. Плакатимуть, махатимуть руками, а тим часом двигун заведеться й через декілька моментів розтавання знайомі обличчя лишаться позаду, а на твоє лице впадуть вечірні тони. І ти знаєш: коли ти повернешся, то це будеш вже не ти, не той ти, яким тебе знали. Кожного разу повертається хтось інший, як співалось в одній пісні, яку ти не пам`ятаєш де почув. Ти це помітив давно. Попереду ж - кілометри, що для тебе нічогісінько вже не значать... Ти змінишся. Сідаючи в цей автобус з рюкзаком на плечах, ти з печальною усмішкою на обличчі подивишся туди, де усе розпочалося. Намагатимешся віднайти в своїй пам`яті стартову точку, відтворити важливі дні в твоїм житті, згадати усе-усе. Заходячи до салону, ти мимоволі почуєш зітхання жалю на своїх губах, обіймешся з кимось міцно-міцно на послідок, сядеш на місце біля водія і дістанеш блокнотик з ручкою. "Це будеш уже не ти"- знову прошепоче щось у голові. Перед тобою розкинулись простори без кінця і краю.... А усе, що в тебе залишається - це дорога....

Якщо покласти монету на карту світу, притиснути її легенько пальцем однієї руки, а іншою рукою рухати цю карту по столі, то можна побачити як змінюватиметься місце положення монети на їй. Вона знаходиться то в одній країні, то в іншій... і так далі. За все життя перед нашими очима поставали картини багатьох різних міст, пропливали чаруючі пейзажі країв в яких ми ніколи не бували, стрімко проносились ландшафти малесеньких сіл, хуторів, і гігантських мегаполісів, в яких своя краса; ми не один раз помічали як змінюються один за одним краєвиди, що неабиякою красою і атмосферою западають на дно душі, запахи трав, квіток... Запах річкової води. Вокзал. Солодкуватий присмак нічного повітря. Цвітіння яблуні на весні. Свіжоспечений хліб. Козяче молоко. Газета, яка от-от щойно прийшла...

Ми можемо прислухатись до звуків. Адже музика в усьому. Її величність оточує нас повсякчас. Звук літнього дощу. Співають птахи в саду. Хлюпоче морська вода на березі. Ліс. Шумлять дерева за поривами осіннього вітру. Спів перших півнів. Оголошення прибуття потяга на відповідну колію. Голоси людей. Цокає черевичками по мокрому асфальті незнайома дівчина. Їде трамвай. Палахкотіння вогнища. Гітара. Шум швидкого потяга, що мчить в глиб теплої липневої ночі...

А кожного разу, коли перед нами постає картина доріг, коли серед сотень доріг вибираємо одну, коли починаємо збирати речі, то завжди в цей час нас переслідують певні переживання, завжди відчуваємо якусь долю неспокою. Якщо в цей путь ми вирушаємо зі свого дому, стартової точки, місця, де тебе завжди чекають де б ти не був і скільки б тебе не було, то в першу чергу, мені здається, ми непокоїмося за наших близьких, що лишаються вдома, членів родини, які зостаються очікувати нашого повернення. Ми турбуватимемось за них. Як вони тут будуть за час нашої відсутності в цих стінах? Переживатимемо за зміни, за важливі зміни, які можуть відбутися без нашої присутності, або ще гірше - без нашого відому. Нас хвилюють думки за тих, хто лишається, хто хвилюватиметься за нами коли будемо занадто далеко. По собі знаю. За рідних. За тих, хто буде вкотре проводжати в незвідану путь тебе, можливо й зо дрібними сльозами на очах. За тих, які, проводжаючи тебе, вірно стоятимуть до самого-самого кінця, не відводячи погляду, бентежного, неспокійного, люблячого погляду в далину... аж допоки твій вже ледь помітний силует не розвіється там, в незвіданій далечині, зникнувши на горизонті. Коли це станеться - вони ще довго стоятимуть, подумки бажаючи тобі всього тільки доброго в путі. За тих, в чиїм поглядові звучатиме тиха молитва за тебе. За їх! Думаю, хороший тост, панове. чи не так? Тож... давайте піднімемо наші келихи й вип`ємо за їх! Так, знаю, це не келихи, а це всього тільки теплий-гарячий чай в стаканах із залізними підставками, що нам люб`язно принесла провідниця, але чи не заважає це нам випити за їх? За їх, панове! За рідних!...

Жодній людині не судилося провести все життя, не побувавши якнайдалі від своєї домівки. Ми часто відправляємося в дороги. Поїздки до родичів, друзів. На навчання. До коханої людини. По справам. Але ми не називаємо це мандрами. В буденності ми не даємо цим дорогам назву... подорожі.

В кожної людини є місто, містечко або село, де вона провела самі чудові роки свого життя, де вона народилась, дорослішала, відкривала для себе оточуючий світ, людей, пізнавала себе і вчилась багато чому. В кожного на все життя укорінилась тепла згадка про край, в якому виросла ця людина. Адже скільки всього пам`ятатимуть ці вулиці. Скільки улюблених пісень вони чули. Скільки разів ми ходили ними, говорячи про різне. Дороги, будинки, провулки, сади... Зараз - це завжди теперішнє й швидкоплинне сьогодні, але в майбутньому, коли і в мене і в моїх друзів розпочнеться зовсім нове життя після закінчення школи, все перетвориться на спогади... і, звісно, стане минулим. Це містечко також зміниться. Але атмосфера, дух, тепло зостануться в ньому...

Але... з усім коли-небудь прийдеться розпрощатись і привітатись з новим, як би інколи це важко не було - такі канони життя. Рівно через рік та трішки більше ми всі розлетимось по різним містам України, а безтурботні літа відобразяться на старих фотознімках та кіноплівках.. Цими вуличками колись ходитимуть інші люди, за нашими партами сидітимуть наступні покоління учнів... І як же буде прекрасно колись приїхати сюди, зібрати маленьке коло друзів... Скільки всього нахлине... З кожним місцем буде зв`язана своя історія. Тут ми вперше закохувались, тут ми прогулювавли деякі уроки (а чом гріха таїть?), тут ми ображались на весь світ і через деякий час знов повертались до думки, що життя прекрасне... Здається, що з кожним місцем буде пов`язана своя історія... легенда...

От-от і все закінчиться. Не встигнеш і оком кліпнути як відкриватимеш конверт з квитком в життя... і ключем. Та поки я не збираюсь про це думати. Сьогодення триває. Травень тільки розпочався. На фоні тихенько грає Scorpions. За вікном розпочався сонячний день. Квітуча весна заполонила буденність квітучими деревами.

 

с.Лугинки травень 2015
___________
Вогні Горизонту...
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.11.2015 Проза / Мініатюра
Вальс, який вже не зазвучить...
09.12.2015 Поезії / Вірш
Фіалок мерехтливий цвіт
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Есе Про весну
01.02.2016 © Ольга Шнуренко
Граки прилетіли
28.11.2015
Коли все, що в тебе залишається - це дорога...
31.05.2013 © іміз
Мить весни...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 62  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Есе
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 29.11.2015 20:22  © ... 

та ні, епоха наша)

велике Вам дякую за ваші висловлення вражень   і думок з приводу мого) ціную) ця імпресіоністичність - це мої спроби передати атмосферу)

а над технічними моментами й справді варто працювати..

 29.11.2015 09:23  Тетяна Белімова для © ... 

Гарні роздуми, Вадиме)) Передчуття великого життя - як мені здалося. У всіх вони різні, але в певному віці, весною, подібні ось такою романтизацією. Мені це найбільше подобається у Ваших творах - романтичний порив "до блакиті". І ще переплетення різних відчуттів і вражень - звуків, запахів, барв. Це те, що ми називаємо імпресіоністичною манерою письма. 

Якщо Ви не заперечуєте, хочу звернути Вашу увагу на деякі технічні моменти:

"западають на дно душі" - мені видалося дещо калькованим;

"самі чудові" - українською "найчудовіші", "найкращі" (такою є модель утворення вищого ступеню порівняння прикметників).

"за їх" - видалося дещо старосвітським, проте, можливо, Ваш задум і був саме таким - передати особливості мовлення минулої епохи? 

Бажаю Вам успіху! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
06.01.2012 © Т. Белімова
27.11.2014 © Серго Сокольник
26.03.2012 © Піщук Катерина
22.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди