Жабки / в кишенях ночі
З кишені мого пальто від нудьги
визирає самотня жабка.
Періодично очі її,
мов дві свічки, життя запалює.
Чи то з підступних намірів
чи то з гуманних.
Так, все ж, із поблажливих. –
І з кишені мого пальто долинає
пронизливе дзеленькотіння.
Я підіймаю слухавку.
Тиша на проводі – жаб’яча музика.
Дооовго вона щось мені вповідає
на фоні емоцій та вигуків
дивнодалекої жінки,
яка
мій спокій кладе до валізи і
сідаючи хутко в авто свого голосу
мчить між пустелями тиші нас.
Ніч засинає. День прокидається.
Тишу кладу до кишені.
Жабка сидить на підлозі.
Наслухавшись вдосталь праправнучки з пластику,
сни її вдень береже.
Майже за́вжди
такі ж мовчазні, такі ж хо́лодно/кро́вні
й водночас такі неосяжно далекі –
дрімають
пластмасово
жабки...
Жабки в кишенях ночі –
легкі й водночасся свинцеві
їх ноші.
© Саша Обрій.
