Тому що...
з рубрики / циклу «струни»
Напевно я придумую страждання
Усе ускладнюю і голову морочу.
Але чому з вечо́ра і до рання
Я у ві сні тебе лиш бачить хочу?!
Чому в душі лиш сум на серці морок
Вуста холодні без твоїх цілунків?
Вража безвихідь тисячами голок
Життя – клубок, чи купа візерунків.
Без тебе всі втрачаю я бажання
І обертаюсь на холодну скелю.
І не життя це, просто існування
І не робота, а плювання в стелю.
І все інакше, коли ти є поруч
В твоїх очах я можу потопати.
Я можу все! Причому голіруч…
А все тому, що можу я кохати!
