Оля Стасюк Штрих
Вривається вітер осінній у шибку.
Душа – мов на вістрі ножа.
Або скрипки.
Застиг собі Сиріус над горизонтом.
Достатньо апатій.
Я хочу в Торонто.
Або десь на злам крижаних континентів.
Цей вітер на смак вже близький до абсенту.
Я трохи вже дивна.
От що мені сниться?
Дві гілки жасмину.
Бузок.
Латориця.
09.12.2015 09:53 Тетяна Белімова => © |
 Уже цілком "дорослий" текст)) Сподобався дуже! |
08.12.2015 19:06 Марієчка Коваль => © |
 я трохи вже дивна :) Самокритично. Нормально. |
07.12.2015 15:53 Ганна Коназюк => © |
 Красиво!!!)) |
07.12.2015 15:45 Тетяна Чорновіл => © |
 Романтичний, замріяний вірш... чи сон... |
07.12.2015 15:15 Володимир Пірнач => © |
 Подобається. |
07.12.2015 12:44 Уляна Яресько => © |
 Так красиво... А читається, мов стакатто - уривчасто, штрихами... і залишає приємний слід у душі) |
07.12.2015 12:03 Ольга Шнуренко => © |
 ЦІКАВІ МЕТАФОРИ: "Душа – мов на вістрі ножа, або скрипки, а вітер на смак вже близький до абсенту" Олю, Вам дійсно пора вже летіти на інший бік континету, а потім нам опишете свої враження, добре?))) |
07.12.2015 11:59 Каранда Галина => © |
 класно. |