Як гірко пригадувати імена
Російського мартирологу.
Від Пушкіна вказує нам давнина
Криваву поетів дорогу.
Неначе поету не скласти вже й вірш,
Не гроблячи власної шкури,
Чи будуть без смерті збережені гірш
Традиції літератури.
Мотузка і пуля, отрута й кинджал…
В квартиру-музей для оглядин
Як згуби знаряддя дані на загал,
Поета, що смерті підвладен.
Я вийду коли-небудь в дику цю гру
На пильний позір пістолета.
І ім’я твоє прошептавши, помру
Природною смертю поета.
_____________________
Мне грустно тебе называть имена
Российского мартиролога.
От Пушкина тянется, вьется
она —
Кровавая эта дорога.
Уж будто поэту стиха не сложить,
Не жертвуя собственной шкурой,
Уж будто без смерти
нельзя стало жить
Традициям литературы.
Веревка и пуля, кинжал и яд…
Как будто в сыскном музее,
В квартирах поэтов покойных висят
Реликвии ротозеев.
Я выйду когда-нибудь в эту игру
На пристальный взгляд пистолета.
И имя твое повторяя, умру
Естественной смертью поэта.
