Заметался пожар голубой
переспів вірша Сергія Єсеніна
Сонце-сяйвом блакить, як вогонь,
Обіймає незвідані далі -
Вперше я заспівав про любов,
І зрікаюся власних скандалів…
Весь я був - як занедбаний сад,
На жінок і на випивку ласий.
Надоїли кабак, маскарад,
Марнування часу та гримаси...
Я хотів би дивитись на тебе,
І на карих очей сонце-вир,
Щоб ніколи не мала потреби
І бажання від мене піти…
Легкі кроки і ніжний твій стан -
І повірити в це неймовірно,
Що кохає тебе хуліган,
І що вміє він бути покірним...
Я б навіки забув кабаки,
І покинув би вірші писати,
Лиш би дотиком ніжним руки
відблиск осені в косах торкати...
За тобою б навіки пішов
У свої чи незвідані далі -
Вперше я заспівав про любов,
І зрікаюся власних скандалів...
_
автор - Сергей Есенин
Заметался пожар голубой,
Позабылись родимые дали.
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.
Был я весь - как запущенный сад,
Был на женщин и зелие падкий.
Разонравилось пить и плясать
И терять свою жизнь без оглядки.
Мне бы только смотреть на тебя,
Видеть глаз злато-карий омут,
И чтоб, прошлое не любя,
Ты уйти не смогла к другому.
Поступь нежная, легкий стан,
Если б знала ты сердцем упорным,
Как умеет любить хулиган,
Как умеет он быть покорным.
Я б навеки забыл кабаки
И стихи бы писать забросил.
Только б тонко касаться руки
И волос твоих цветом в осень.
Я б навеки пошел за тобой
Хоть в свои, хоть в чужие дали...
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.
м. Київ, 14.12.2015
