17.12.2015 19:08
для всіх
97
    
  - | -  
 © Іванна Западенська

Дивовижне маля...

Дивовижне маля...

Сиджу я десь у порожнечі темній, 

Не бачу нічогісінько чомусь.

Й у тиші цілковитій, мов тюремній,

Так холодно, так страшно. Я боюсь.



Та ось, десь здалека щось засвітило, 

Й одразу завиднівся краєвид.

Проміннячко тепла аж запести́ло,

Неначе то мара якась, приви́д.



Та бачу все так чітко, так правдиво, 

Неначе це не сон і не міраж.

Це справжнє сонцесяйво, просто диво,

Неначе це кришта́левий вітраж.



Я бачу промінь світла десь здаля, 

У темряві порожній, чорній-чорній.

То нове народилось там маля,

Таке іще мале, а вже проворне.



У свиті вишиваній до землі, 

Де нитки чорні є, а ще червоні.

Й росте вже на маленькому чолі,

Чубок такий дотепний і шовковий.



Не видно рученят малих і білих, 

Лиш свита і маленька голова.

І ніжки так невпевнено й несміло,

Ступають потихеньку у жита.



Росте маленька дівчинка потроху, 

Не швидко, не по днях, а по роках.

На радість, на потіху нам і Богу.

Ось вже рум`янець має на щоках,



Волоссячко русяве, ніжне-ніжне, 

Вже виросло до пояса в косі.

Маля таке наївне й дивовижне,

Що скупане у вранішній росі,



Вже виросло дівчам у юнім віці, 

Не знає з ким усе таки їй буть.

Той квітку подарує, а той вівці,

Та все ж, не у дарунках щастя суть.



Вона шукає доброго у мужі, 

Хто лад у хаті рідній збереже,

Щоб був міцний, хоробрий він і дужий,

Щоб добрий, мудрий і не крав чуже.



Все ходить, все тиняється по світу, 

Косу свою іще не розплела,

Та вже усюди має свої діти,

А мужа й досі гожого нема.



Україна, 01.11.2015 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!