Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.12.2015 19:38Оповідання
Про душу  Про добро  Про людину  Про Київ  
00000
Без обмежень
© Райан Ріенер

Дві реальності

Райан Ріенер
Опубліковано 17.12.2015 / 33320

«Немає чіткої межі, між реальністю і вигадкою. Але є чітка межа між недалекими людьми і мрійниками».

Цей напис я прочитала під яскравою картиною, в барвистих тонах, писаної переливчастим блиском фарб. Картина ж ця, - була однією з багатьох творів художників-початківців виставленої у цій галереї. Галереї, в наш час, в нашому місті, однією з найпопулярніших, можливо, навіть найпопулярнішої в Європі. Але хто знає? Я підійшла впритул до полотна. Яскраві фарби все переливалися і переливалися, але зрозуміти, що там, намальовано було абсолютно неможливо.

- Що за дурниці? - Обурилася я вголос.

Люди ходили по галереї з боку в бік, поглядаючи на цю картину, але не знаходили образу - та йшли далі, де були розміщені більш зрозумілі символи. Я ж таки, в ступорі, стояла і дивилася на цю картину, і нічого, з точністю до абсолютності, не могла розібрати.

- Що за дурня?! - Повторила я, мало не викрикуючи.

Але картина мене заінтригувала, і я не могла цього заперечувати. Цікаво, хто її намалював?

Піднявши підборіддя, я вирушила оглядати інші експонати, залишивши цю дивну картину на самоті, незрозумілою, і думаю, - непотрібною тут зовсім.


Минуло це літо, настала осінь. Почали йти дощі, і я кутаючись у френч, йшла на роботу. Був ранній ранок, і дощ, що було не дуже приємно. Осіннє змертвіле листя, падало на мою прозору парасолю і злизувалися додолу разом зі струмками холодної дощової води. Я йшла повільно, не поспішаючи. На роботу я завжди приходила раніше.

Через хвилин десять ходи, показалося сонце. Погода почала змінюватися. Втім, як і зазвичай, вона була дуже мінлива, як і всі дівчата, посміхнувшись, подумала я.

Зупинившись, почала закривати парасольку, і ховати її у сумку. І саме у цей момент на, скажімо так, «Вулиці Митців» у нашому незвичайному місті, почалися з`являтися картини. Їх виносили молоді, старі і середнього віку художники, адже на цій вулиці, в підвалах під столітніми будинками, і розташовувалися їхні майстерні.

Я не поважала їх, адже більшість з них - були самоучками: «чого вони можуть досягти в житті?» - Міркувала я.

- Нічого, - відповіла сама собі вголос.

Саме у цей момент, я і побачила молодого художника, Він якраз виходив зі своєї майстерні. Під рукою полотно у рамі, підійшов до тротуару і почав розставляти мольберт.

Я здивувалася. Він виніс ту саму картину! Саме ту саму бездарну роботу, що я бачила на виставці влітку.

Подивилася на годинник, - до початку роботи ще ціла година. Тому я і вирішила підійти до бездарного майстра і висловити «все», що я думаю про його, так званий, талант.

- Здрастуйте, - підійшла я до нього, і кисло посміхнулася.

Я навіть трохи охолола, адже риси його обличчя, були більш ніж гарними. Але, все-рівно я не знайомитися прийшла, так що, він відповів:

- Так, здрастуйте, - в цей момент, він відволікся від установки інших своїх картин.

- Знаєте, минулого літа, я бачила вашу роботу на виставці. У дуже «пристойному» місці, навіть занадто пристойному для вашої картини...

Запал все вщухав.

А художник подивився на мене своїми блакитними очима, такими добрими і щирими, що я навіть злякалася. Може й не варто було так гарячкуватися?

- Бачте, ви можете говорити, що хочете, - я не ображуся. Чесно не ображуся, - він посміхнувся, відкривши свої білосніжні зуби. - Справа в тому, що мистецтво, особливо в нашій країні, завжди страждало, від поглядів кривих очей, а точніше, - є речі, набагато важливіше матеріальних, ось наприклад, як моя картина, а люди - бачать лише матеріальне. - Пхх... - він потер лоба, розосереджено і втомлено.

- Я незрозуміла, - вказавши на картину, продовжила, - Вона ж, м`яко кажучи, бездарна. Вона негарна!

- А що, для вас, краса? Чи знаєте Ви, чому наш світ жахливий?

Знову він почав скакати від теми до теми - це починало дратувати.

- Краса, вона на те й краса, що її видно. Її можуть усі бачити і оцінювати. Ваша ж таки картина, просто марна трата часу і фарб, думаю навіть дуже задорогих.

- Гроші для мене не мають значення, - промовив Він, розчаровано дивлячись мені у вічі.

- Це безглуздо! Найважливіші речі у цьому світі - гроші, любов, і ще раз гроші!

- Все, що існує у цьому світі, підкоряється невидимим для нас законам, у тому числі і любов, - це наслідок певних процесів в організмі і психіці людини. Про гроші ... я вже все сказав.

Небо зовсім посвітлішало, і хмари помчали геть.

Я стояла та мовчала.

- Я мав на увазі, що багато речей, що оточують нас - це всього лише наслідок чогось, притому - це каламутне дзеркало, що щільно ховає правду. Неважливо яку. Логіки певних людей, яку перейняли багато наших сучасників чи наслідок певних фізичних законів, але цей світ - викривлене дзеркало брехні, не більше та й не менше. Ось, наприклад Ви...

- Що, я? Я тут причому?!

- Ви - свиня, - сказав Він, не виказуючи жодних емоцій.

- Це я свиня?! Ви що собі дозволяєте? Сам Ти свиня! Я важу 50 кілограм! На себе подивися, - але сама розуміла, що дивитися нікуди, - Він був прекрасний і тілом та обличчям.

На одну мить, мені захотілося піти з високо піднятою головою, але ноги тримали мене на місці.

- Зараз, прошу - почекайте тут, - Він вимовив, не видаючи ні краплі своїх емоцій, і відправився в свою підвальну майстерню.

- Бездарний фрік, - пискнула я йому в слід, але Він не почув.

Передімною стояла ненависна мені картина, а з недавнього часу, просто гіперненависа мені. Але вона, все ж таки, була особливою, як ніби кожен її колір видавав кілька спектрів і відтінків, немов була якоюсь - рідкокристалічною проекцією. Незвичайна, не така як всі, - саме за це я її і ненавиділа.

Художник вийшов з майстерні, несучи з собою якесь матове скло, дуже тонке, і гарне, як кришталь. Мовчки, вставив його в раму, поверх полотна картини і повернув її до мене.

З картини на мене дивилася свиня.

Я була ошелешена. У моєму одязі, з моєю сумкою, в картині, немов у дзеркалі, стояла свиня. Рот її був вимазаний якимось брудом, лапи теж в якомусь лайні. Я стояла і дивилася на картину, і кожен мій рух, з точністю до зображення в дзеркалі, повторювала за мною і вона, - свиня. Очі Маленькі, дурні і незрячі. Я дивилася їй у вічі, а вона в очі мені.

- Що за нісенітниця?! Що за ідіотські жарти? - Скрикнула я, і схопивши за руку, художника, - підвела його до картини.

У картині відбився і Він. Але... Він був прекрасний, прекрасніше навіть ніж у реальному житті.

У мене відвисла щелепа: «прекрасного хлопця, тримала за лікоть огидна жирна свиня з тупими очима, незрячими нічого».

- Саме тому, - повернув Він голову до мене, - я і не виставляв її з цим «екраном». Я вклав у цю картину масу праці, вклав у неї себе, свої очі, мої почуття і сприйняття цього світу. Якщо б я виставив її тоді, у повному вигляді, - картину розірвали б на місці.

У картині - дзеркалі, свиня все червоніла і червоніла, а художник, все роздивлявся і дивився на мене шалено добрими очима, дивився з жалем.

- Та пішов ти!

Я з усієї дурі дала йому ляпасу, і швидким кроком попрямувала у бік роботи, насилу стримуючи сльози.

Я - свиня.

Нікополь 2012
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.12.2015 Проза / Казка
Летіть же Ви у Височінь
17.12.2015 Проза / Есе
МеланхоліЯ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Оповідання Про Київ
17.12.2015
Дві реальності
21.09.2011 © Дарія Китайгородська
Осіння пригода
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 79  Коментарів:
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
20.03.2015 © Вікторія Легль
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди