Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
20.12.2015 00:23Оповідання
Про сучасність  Про майбутнє  Про людину  Про життя  
00000
Без обмежень
© Райан Ріенер

Некролог Майбутньому

Райан Ріенер
Опубліковано 20.12.2015 / 33405

Важко, мелодійністю маятника старого годинника, вони пересувалися по вулицях, бездоганно чистих і мінімалістично стилізованих, дивлячись лише поперед себе. Ноги їх, немов знали, що знизу, під ними і навколо. Вони бачили своїми шістьма почуттями, «ширяючи» над поверхнею, як по рейках, немов були частинами якогось величного, незбагненного і надматеріального, навіть трансцендентного механізму. В очах їх, щось небачене, - це були знання, знання, позбавлені почуттів та емоцій; які спіткали щось таке, що не знав ніхто з нашого часу. Саме такими були люди, в цьому часі.

Ноги, як і завжди, втім, здали. Я впав на бездоганно чистий тротуар. Так завжди, після стрибка часу. Глянув на руку: на приладі часу 21:01, 2299 року. Через три хвилини молекули тіла повинні остаточно стабілізуватися, потрібно тільки почекати. Головне, щоб ніхто з перехожих не звернув увагу. Чорт би забрав китайське виробництво, - думав я, розпластавшись на асфальті. Вологе повітря вдихали ніздрі, погляд уперся в купол, що захищає місто від зовнішніх «катастрофічних» впливів природи.

- Не видно неба. Немає зірок, - ледь чутно прошепотіли мої губи.

Потік людей порідшав, щось змінилося.

Жіноча фігура відокремилася від інших людей і попрямувала до мене. Вона була саме «жіночою фігурою», адже всі перехожі носили неймовірно туго облягаючий одяг, так що кожен рубін або вада тіла був як на долоні.

Фігура зупинилася біля мене. Коротке волосся, навіть занадто коротке, як для жінки, немов після хіміотерапії. Трикутне обличчя, блискучі очі, так само наповнені порожнечею знань, подібні всім, кого я бачив. Гордовите підборіддя, зарозуміло, навіть занадто високо підняте зусиллям волі цієї особи. Вона дивилася на мене, розпластаного на тротуарі, під світлом люмінесцентних ліхтарів, як на комашку, яка потерпіла крах в павутині, а вона була - павуком.

Тонкі її губи, позбавлені крові, повільно відкрилися, і ідеально тональними словами вона вимовила:

- Вас не відображає Мережа. Як це можливо? - Повільно, ідеально вимовивши всі до єдиного слова, вона промовила. Потім закрила очі.

Вона оглядалася. Оглядалася з закритими очима, підняла руку і з точністю диригента, в горизонтальному положенні вказувала на людей, що проходять повз.

- Он там, вона вказала на чоловіка ліворуч: Джаред Хілл, - невропатолог, 37 років; одружений, не судимий; он там, вона вказала направо на молоду дівчину: Статус Оффлайн, слухає Майкла Джексона, «не турбувати», ім`я не вказано. Он там, вона вказала пальцем вперед: Семіел Далес, андрогін; сімейний статус: вільно, 23 роки, багаторазово судимий за прийняття наркотиків та інет психоделіків. Тут, вона направила свій вказівний палець на мене: «Немає нікого». Скрізь, всюди, я бачу «усіх», але Тебе у Мережі немає.

Вона різко відкрила очі, і ще раз, провела руками, з точністю індійської танцівниці убік людей, зазначених нею.

- Лише, відкриваючи очі, в авторежимі я бачу Тебе. Де твій 3х mod?

У промові її, не було ні краплі почуттів, і лише тільки шаблон звичної мені поведінки людей, підказував - напевно це був звичайний інтерес, можливо заінтригованність, але не видавана нічим.

Тіло почало знову повертатися до моєї влади. У цей момент вона простягнула руку.

- Тобі допомогти? Якийсь збій?

Я прийняв «руку допомоги» і підвівся.

- Ні. Немає ніякого збою. І я, - є. Я тут і матеріальний.

- Значить, ти барвар. Тобі не місце в Сіті.

- Барвар? Що ще за «барвар»?

Вона трохи відкрила очі, більше звичайного.

- 3х mod(дами) не користуються тільки барвари і проповідники. Ти, один з них?

- Ні, - промовив я, стримуючи зацікавленість. Потрібно якомога більше, витягнути з неї інформації, намагаючись не видавати свого походження. - Просто, я народився в дуже нерозвиненій країні, і тільки зараз прибув до вашої префектури.

- Технологією "X MOD", користується весь світ. Деякі використовують застарілу "2х mod" версію, з можливістю самостійного вибору навчання, але така версії малоефективна в динамічному сучасному суспільстві і створює інтелектуальну прірву між людьми.

- Ну, я виріс ну в дуже нерозвиненій країні, - продовжував я брехати.

Вона пронизала мене поглядом, немов звіряючись з чимось, звернувши погляд на мій одяг, та щось аналізувала.

Раптово її зіниці збільшилися, збільшилися ледве помітно, але так була разюча різниця між повною емоційної ямою і цією зміною, що я відразу насторожився.

- Ви знаєте, що стрибки в часі, заборонені? Ваші дії незаконні. І через пару хвилин, пошукова Мережа безпеки виявить вас через мене. Ваш одяг і зовнішній вигляд, - вона ледве-ледве видихнула, - Ви самі видали себе.

- І що з моїм одягом? Я б також міг сказати і про ваш зовнішній вигляд! Чому ви усі ходите в цих, ну вже занадто, облягаючих костюмах сірого кольору?

- У матеріальному світі колір і форма не має значення, абитіло - саме для того, щоб відразу побачити, подобається вам людина фізично чи ні. Геніальність ідеї в простоті, - вона розкішно посміхнулася, що було дивно.

- Ясно, - відчайдушно промовив я. - Я можу легко повернутися назад, і мене ніхто не заарештує, - я лукаво посміхнувся, - Ніхто не заарештує.

- І це, я теж знаю. Першою спробою людини проникати через час і простір, був - адронний коллайдер. Після нього ця наука почала розвиватися швидкими темпами, але лише в певних засекречених колах.

- Чи не здивувала. Ви тут вдаєте з себе вершину створеного, як я бачу? Так?

- Я можу допомогти Тобі зрозуміти. Хочеш? - Дівчина, взяла мене за руку і пішла у напрямку до центру міста, так і не дочекавшись моєї згоди.

Я не спирався, адже в будь-яку хвилину, відчувши небезпеку, я міг би повернутися назад. А вона не висловлювала почуттів, вона просто йшла, і кожен її рух був витончений, як і у всіх, всіх в цьому суспільстві. Губи щільно стиснуті, а свідомість занурена у щось таке, що я не бачив.

- Куди Ти мене ведеш?

Вона відпустила мою руку.

- Я хочу дати Тобі можливість зрозуміти життя.

У центрі міста ще залишилися голографічні екрани, і вони рекламували: «3 х mod teh! З`їжте усі знання світу за одну секунду. Тепер, навіть новонароджені діти можуть пізнати всю мудрість світу за секунду.»

«Мудрість світу.» Фраза усе крутилася і крутилася в голові. Мудрість світу - знання, зібрані воєдино і що водночас передаються в мозок всіх і кожного. Всі твори, новели, оповідання, статті, книги, фільми, теореми, вислови, музика і думки всіх і кожного злилися тут, в цьому світі, воєдино, - в єдиний потік знань. Може це є мудрість - пізнання всього, що накопичилося за всю історію людства? І чи потрібно знати все насправді?

Ми йшли у напрямку, до якоїсь білої будівлі. Чи то лікарні або клініки. Увійшли всередину. Чомусь усе навколо здавалося, перебувало уві сні. Мозок затуманився. Може це була спокуса, спрага опанувати всі знання? Може, власне, це і п`яняє мій мозок жагою до знань? Вважаю, саме до них мене і вела ця статуя-дівчина. Всередині будівлі панувало м`яке світло. Перед нами з клініки вийшла мати, теж статуя з незрячими очима, із дитиною на руках, яка лежала сумирно і не плакала. Тільки зараз я зрозумів одну з багатьох відміннихрис цього часу, - тиша. Вона опанувала всім: вулицями, будинками, всім - навіть у холі цієї будівлі панувала повна тиша.

- Прийшли - не повернувши навіть голову, оголосила вона, зупинившись перед столом реєстрації, за яким - молодий хлопець, - дивиться в нікуди.

- Чим можу допомогти? - Ввічливо запитав він, направивши погляд прямо у бік дівчини.

Він не бачив мене. Тільки її.

Вона ж, мовчки, стояла, і передавала йому щось. Напевно, теж брехала. Через хвилину, простягнула йому прозору надтонку картку. Тільки на мить, як я зрозумів, хлопець включав «реальне бачення», перевірити - чи є я насправді і чи не жарт це все. Здивувався моєму зовнішньому вигляду, але дуже незначно, тільки зіниці розширилися зовсім небагато. Пару хвилин Він працював з віртуальним комп`ютером, з мого боку це виглядало так: його пальці смішно пересуваються у повітрі, друкували щось або запитуючи дозвіл, щось документували. Хто знає? Люди - міми, такі тут були всі. Яким світ, бачили вони? Інтерес спалював мене. Тільки я, був у їхньому світі диваком зараз, і виправдано, адже є одна жахлива істина суспільства, яку я до глибини серця ненавидів: «Більшість завжди має рацію.» Жахлива істина.

У своїх думках я спав, статуя дівчини легенько доторкнулася до мого плеча. У іншій руці в неї була сіриа мерехтлива блискуча куля, розміром не більше одного сантиметра.

- Проковтни, - вимовила вона, ні, навіть не вона, а тільки її губи.

Сама вона була в «іншому» світі.

Я проковтнув кульку. Ми вийшли назовні, на сірі вулиці.

- І що тепер зі мною буде?

- Одна година. Рівно через годину, воно повністю налаштується і інгібується в мозок і Ти, підключений до мережі.

- Побічні ефекти будуть?

Її тонкі губи:

- Ні.

Раптово запанувало мовчання. Чомусь мені здалося, що вона нещасна. Дуже, до мозку кісток позбавлена радості, але вона не видавалажодної емоції. Скляні очі, розкішні рухи тіла, рук і ніг, ідеальна постава. Напевно, вона вміла танцювати всі танці світу, знала всі бойові мистецтва і у винятковій досконалості володіла йогою. Але вона, - була лялькою. Ляльками були всі, кого я тут бачив. Вони позбавлені головного: почуттів та емоцій. Пізнавши уесь світ досконало, вони вирішили... до чого вони прийшли? Знайшли сенс? Життя... Хіба воно не позбавлене ​​сенсу? Позбавлення почуттів - побічний ефект знань?

Мене почав долати страх.

- Я сказала йому, тому хлопцю, - раптово ожила мармурова статуя, - що Ти увесь довгий час жив на Марсі і був раніше енвайроменталістом - не визнавав перевагу технологій, але змінив віру і схилився перед технократією. Але... скоро нас знайдуть, і... мене відключать від Мережі. Я з народження була підключена і мені складно зрозуміти, Тебе. Зараз, в цей момент, в довідках я знайшла Тебе: Твоє фото, ім`я та прізвище. Я навіть знаю дату Твоєї смерті. Я...

- Що? - Я здивовано в усі очі дивився в її обличчя, зараз воно так і змінювало своє емоційне забарвлення, позбувшись кам`яного виду.

- Я відчуваю.

- Що ти відчуваєш?

- У перший раз, я відчуваю. Я ніколи не відчувала раніше.

Серце несамовито забилося.

- Що саме, Ти зараз відчуваєш?

- Тепло. Прихильність. Страх. Бажання. Невпевненість.

- Кохання?

Вона трохи помовчала.

- Я знаю все. Я знаю, як починати відносини, що робити, щоб вони закінчилися, не заподіявши шкоди іншій людині. Я знаю, як зробити стосунки прекрасними або жахливими, але...

- Ви, ви усы позбавлені можливості відчувати, адже так? Тому вам і не потрібні інші люди?

- Так, позбавлені емоцій з самого народження.

Я обыйняв її, але вона, ніби й не відчувала нічого.

- Фізичні контакти суворо заборонені на вулицях. Вони заборонені взагалі.

Я відсахнувся.

Вулиці почав обволікати туман. З-за рогу, почали доноситися сирени спеціальної поліції.

- Тобі треба. Прощавай.

Дівчина-статуя розвернулася, попрямувала до автомобіля, яке наблюжаючись, ширяло над дорогою. Вона сама йшла їм в руки. Вона не розуміла, або я не розумів того, що вони зуміли усвідомити.

Один дотик до кнопки на годиннику і все, я вже був у потоці часу. Так дивно. У самому потоці часу, люди не позбавлялися можливості думати, а дивно. Адже в цей момент, мої молекули роз`єднувалися й заново поєднувалися воєдино. 20 секунд і я вдома, у своєму часі.

Злившись з натовпом, я попрямував по брудному тротуару, закиданому дрібним сміттям. Десь хтось кричав, лаявся, або безпричинно сміявся. Але це безумство було рідним, воно було моїм. Навіть якби я і спробував забрати її з собою, вона б не змогла, не змогла - жити. Я відпустив думки про неї разом з вітром і весело йшов по тротуару, для себе наспівуючи улюблену мелодію.

Через деякий час він в ступорі зупинився посеред багатолюдної галасливої вулиці. Люди шуміли і лаялися, - Він заважав їм пройти - був стовпом, що не бачив нічого навколо. Хтось штовхнув його у плечі: «Досить флешмобу, немодно вже!» Хлопець прокинувся, подивився на людей. Посміхнувся, гордо підняв підборіддя і промовив:

- Тепер я знаю все.

Кілька людей розсміялося і попрямувало далі, у стрімкий потік людей.

«Не обов`язково знищувати матеріальний світ, щоб створити апокаліпсис, - досить знищити душу і світ, стане позбавленою сенсу порожнечею. Тепер я знав усе, що можна було тільки знати, і необхідність бувати в майбутньому відпала. Необхідність жити, - зникла. Чому я міг ще навчитися? Що ще я міг відчути? Нічого. Я повинен видерти цю погань з себе!

Головне, пам`ятати одне: знання і досвід вбивають почуття, а точніше, їх поглинає пиха. Я усвідомив істину - найщасливішими були тільки первісні люди, які навіть і не знали, на чому грунтується життя. Вони були щасливі, бо їхнє життя - було єдиним струменем емоцій, закладених у всіх і кожного з народження.»

Нікополь 2011
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.12.2015 Проза / Оповідання
Самукоморі
20.12.2015 Проза / Оповідання
Інгулець 13
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про життя
24.12.2015
Земний Прибулець
20.12.2015
Некролог Майбутньому
25.11.2015 © Ольга Моцебекер
Натали
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 44  Коментарів:
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
07.02.2014 © Суворий
20.01.2011 © Михайло Трайста
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
22.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди