Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.01.2011 21:50Повість
Для дорослих  Для дітей  Для школярів  Для студентів  Для коханої [для коханого]  Про кохання  
10000
© Мадиновський Сергій

Історія Вічного Кохання: Ціна життя.

1-3 Глави

Глава I “Початок”.
 

Історія розгортається в одному невеличкому місті. Історія про одного хлопця … Таких багато, так чому саме він, запитаєте ви мене… Героєм цієї розповіді він став по одні, можливо, для вас і незначної причини, а причина це – кохання… Кохання… Що це таке? Чому воно існує? Звідки береться? Багато запитань, а відповіді на них ніхто точної дати не може… Кохання це найсвятіше почуття на планеті, без нього не можна жити як без повітря… Закохана людина найщасливіша людина! Кохання таке прекрасне, але і кохання може вбивати. Так, ви мене правильно зрозуміли від кохання помирають. Не від самого кохання, а від невзаємного кохання. Невзаємне кохання це саме найгірше що може з людиною статися… та біль яка ця людина відчуваю неможливо описати… Звідки я знаю, будете мене питати, я знаю як це коли ти кохаєш, дуже кохаєш, а тебе ні… Жити не хочеться. Коли тобі брешуть що кохають, а ви закохані, так не можна!!!! Не грайтесь з почуттями!!! Бо ви вбиваєте ту людину. Я не хочу жити, але живу бо кохаю! Я від всього серця бажаю читачам не пережити те про що я зараз пишу, бо це дійсно дуже боляче.  

Щось я відволікся… і так як було сказано причиною стало кохання. Це кохання було дійсно великим, тривалим і нажаль… От живе собі хлопець і звідки він міг знати що з ним таке станеться…що він… кохання буде дійсно величне… Вам цікаво? Та? Мені також! І так давайте перенесемося в один звичайний день із життя того хлопця, до речі його звали Сергій (так як і мене звати, хм…цікаво), в день, в який все це почалось. Отже ми переносимось в 21 вересня 2009 року… всідайтесь зручніше, і слухаємо…  

На дворі стояв один із найкращих днів вересня 2009 року. На вулиці стояла чудова погода. Сонце було високо, і дуже добре обігрівало землю. Легенький вітерець колихав деревами, кущами, ніби це мама заколисує свою дитинку. Настрій стояв дуже гарний, не подивившись на календар можна подумати що це літо. Діти бігають туди-сюди, дорослі також все від одного магазинчику до магазинчику, від дому до дому, ніхто напевно не лишився в цей день дома. Це напевно би був гріх, в таку погоду дома сидіти… Машини також туди-сюди, але чомусь їх було не багато, це тому що на вулиці така чудова погода, що всі хочуть тільки своїми двома ходити. Тому на вулиці було дуже багато людей. Всі люди по своїх проблемах в різних напрямках, і серед цієї юрби були зовсім не помітні три добрих друга, а саме Сергій, Олег і дівчинка Саша. Сергій худорлявий хлопець зростом 1 м 72 см, йому було 17 р, чорне, трошки кучеряве волосся, прихильник рок-культури, ні не прихильник – рокер. Він був одягнений в чорні джинси, чорну футболку, кеди… Олег був трошки вищий, і старший хлопець, волосся чорне, пряме, йому було до плеч. Одітий він був у темно сині джинси, чорну футболку… Він був закоханий у дівчину яка йшла з ним за руку – Саша. Дуже гарна дівчина, ростом 1м68см, світленьке волосся, яка всім серцем кохає Олега. Та, вони дуже щасливі. А Сергій який ще ні раз не закохувався, нерозумів їх. Він не знав що таке кохання, він не знав як це бути закоханим, він не знав… Кохання для нього це щось неземне, невідоме, щось таке… Він дивився на Олега з Сашею і радів, але сам не знав чому. Може тому що вони ішли за ручку, може тому що вони були щасливі, може тому, що коли Саша дивилась Олегові в очі то, в її очах появляється щось таке, незвичне, таке незрозуміле, ніби маленька іскорка, на обличчі одразу ж з’являється посмішка. Вони були такі щасливі що аж сяяли, а Сергій між ними був більш, ніби таким сірішим, не таким. Це недивно вони ж закохані, а він – ні. Не то що б у нього не було дівчини, була, в минулому, а це було не по коханні, проста симпатія. Звичайно йому було добре, дуже приємно обнімати, цілувати. До ліжка так і не дійшло… Читаючи твори, вірші про кохання він не вірив їм. “Як це може так бути що б кохати біль за життя? Це не можливо. Кохання зовсім немає!” думав собі він. Як він міг знати що скоро його життя зміниться, дуже зміниться… 

(тут вже дальше піде від імені головного героя) 

І от ідемо ми, а саме вертаємось із коледжу, роздивляємось афіші, і тут я бачу: “Рок!!! Рок концерт групи “Мертві зірки”!!! новий альбом! Вхідний білет 40 гривень. Неділя 27 вересня , вулиця О.Кобилянської 45, початок о 13.00”. 

– Це що таке?! – вигукнув я 

– Тихо, не злись. Я тобі хотів сказати що ми виступаємо в неділю, але якось забув… – відповів Олег 

– Як це не злись!? Ти приколюєш ся? Та? Я ж там також граю, перша соло-гітара, пам’ятаєш? Я ж не готувався!  

– Тихо, в мене все продумано, ми тренуємося кожен день, і до кінця тижня ти відновишся… 

– Не починай Олег! Це не так просто в мене рука зламана була, надіюсь ти це незабув? (Сергій її зламав в автомобільні аварії, разом з Олегом, зламав руку, злетіли диски, вивих ноги… Олег ж обійшовся подряпинами і синцями. Машина, а саме BMW x6, перевернулась три рази, їх спасли ремені безпеки) я ще не можу грати… 

– Куди ти дінешся – з усмішкою промовляє Олег – білети продані. Ми мусимо грати. 

– Ти не міг мене спитати? 

– Міг… я ж кажу забув… 

– Ну ти…! Добре… що ми маємо грати? 

– Нічого такого… наш альбом “Про кохання”… Наші самі кращі пісні… 

– Про кохання? А що воно таке?... Добре коли репетиція? 

– Сьогодні. А саме через 40 хвилин. Ми будемо сьогодні грати “Свєта” і “Вибач”. 

– Добре, маєш акорди на першу гітару, тут? 

– Ага. – обертається і на нього налітає Саша, яка вже йшла заді, і вона вибиває папку з рук, Олег усміхається, піднімає папку… – на. 

– Знаєш, ти мене колись доведеш! 

– Прорвемося! – все ще усміхається Олег – Сергій не парся все буде в шоколаді! До речі ти бачив першокурсниць? Такі гар… 

– Що!? – Саша з розмаху заряджає ляпаса – Гарненькі кажеш… 

– Заспокойся, він жартома! Саша охолонь! – Я кидаюсь їх розбороняти – Він жартома! 

– Першокурсниці гарні!??? Я тобі дам! В тебе, може, ще я є! А? – Саша собі місця не знаходить 

– Що ти мені даш? – жартує Олег – Все, все, давайте всі охолонемо… Я ж жартую, ти ж знаєш що я тебе кохаю! Сергій так ти граєш? 

– А в мене є вибір? 

– Ні, нема, але все ж питаю – сміється Олег. 

– Я буду на репетиції… що ти там про першокурсниць говорив? 

– Я тобі потім скажу… ну добре, давай тримайся за пів години я тебе чекаю. 

– Окей, я буду… 

“Першокурсниці… хех… подивимось”… Іду я, Саша і Олег повернули в іншу сторону і вже їх не було видно. Мені ще додому приблизно 10 хвилин, потім на студію з дому, десь також 10 хвилин… Перегортаю папку з акордами: “Він собі жартує! Та тут самі складні акорди, більшість перебори на останніх ладах, так, це буде дуже важко…” Мої думки перебив звук машини. Я якраз доходив до свого будинку. Мій будинок двоповерховий, проте там були 7 досить великих жилих кімнат, і звичайно кухня, кладовочка з підвалом, ванна із туалетом… Відчинивши вхідні двері своїм ключем, так в домі не було нікого, я живу сам, отже я зайшов, і направився у свою кімнату. Відчинив двері і в свої кімнаті ключем, так я їх закривав, навіть якщо тато і рідко буває дома, я все одно не хотів щоб він туди заходив. Моя кімната була не дуже велика, під вікном стояв стіл с комп’ютером, з правого боку сервант, книжна і з одягом шафи. З лівого боку – диван на якому була соло-гітара підключена до комп’ютера, отже дроти через усю кімнату, над диваном на стіні висять 4 плакати “Стігмати”, “Amatory”, “Linkin Park” і звичайно ж “Мертві зірки” – група в якій я граю, і в якій я є солістом. Ми вже випустили 2 альбоми (моя музика, і мої слова перший альбом, а в другому мої слова, а музика Олега, а ось вже третій і слова і музика Олега). Вже не буду про її склад, це і так скоро стане відомо, я дійду до того, скажу лише що вони всі мої друзі, і наш колектив дуже дружній. Всі разом ми багато через що пройшли, і багато що пережили…  

Щось я дуже відволіксь… Отже я заходжу в кімнату, і одразу ж іду по гітару. Гітара це моя пристрасть. Витягаю з під дивану чохол і кладу нього гітару, беру на плечі. “Блін, мені ще лишилось 14 хвилин, а я ще не їв… Нічого поїм після репетиції”. 

Тут дзвонить телефон: 

– Та 

– Ти де? – говорить Олег 

– Вгадай з трьох раз! Вдома ясно що! В мене ще 13 хвилин 

– Давай, давай бо ми вже зібрались. 

– Слухай Олег, ти писав музику? 

– Я. А там щось не так? 

– Та ніби нормально. Але зрозумій там одні перебори на останніх ладах… 

– Я розумію. Але знаєш який звук получиться, суперовий, і пісня з такою назвою – “Свєта”… 

– Ця назва мені нічого не каже… 

– Ти дивись не наговори собі, ну, ти де вже? 

– Я з дому виходжу… 

– Давай швидше, Сергій, бо викину з групи… 

– Ха-ха, дуже смішно, соліста з його ж групи. Оригінально Олег. 

– Та я жартую… Барабанщик за цих два місяці почав так грати, ти не повіриш… 

– Блін, відкривай двері, я під студією… 

– Ага, іду відкривати. 

Заходжу в коридорчик, і Олег відкриває переді мною двері. І ось вона – рідна студія. Я к же добре знов бути на студії. Ще й після перериву на два місяця. Мої руки не лягали на струни вже два місяці і я дуже скучив, за цим… Наша студія є не дуже велика, в кінці кімнати стоїть барабанна установка, під першим вікном стіл з двома комп’ютерами, навпроти нього під стіною, дві 400 ватні колонки, біля них пульт настройок, і клавіші. Також багато проводів, багато мікрофонів, дуже багато дисків… От коли кожного разу заходжу сюди, одразу ж нагадую собі наш перший запис, це щастя неможливо описати. 

– Здоров Вова, Мар’ян, Надя привіт! Олег і Саша я з вами вже був – усміхнувся я їм 

– Здоров! Моя електрогітара грає не гірше ніж твоя… – сказав Вова. 

– Привіт Сергій. Можеш сюди підійти? 

– Звичайно Надя. Що таке? 

– Ось дивись, я тебе як соліста питаю, в цій пісні “Мої думки” програш починати із “до” “ре” чи “мі” “до”? 

– Знаєш починай як вважаєш за потрібне. Мене цікавить більше бас-гітара. Олег як справи? Ти перейшов із 4-струнної до 5-струнної? 

– О, так вона видає набагато кращі звуки ніж 4-струнна. І додам на ній набагато краще грати ніж на 4-струнні. 

– Ок, супер. І звичайно барабанщик. Як ти Мар’ян?  

– Я супер. Моя техніка краща. 

– У вас всіх добре на словах… Так давайте не розслабляємось. До інструментів! 

– О пізнаю соліста! – викрикнув Олег – Ви чули беремо ноти, вокалісти слова , і граєм. 

– Олег до речі ти також граєш, і ти один сидиш, а всі вже за інструментами. 

– Ах точно. Хі-хі 

– Олег за бас-гітару! Швидко! 

– Сергій спокійно, іду Давайте! 

Всі розійшлись по своїх місцях, я взяв на руки гітару. І ось руки лягли на руки на струни. І ось перші акорди…полилась музика…ну можливо не музика а звуки але все одно це гріє серце… І тепер приєднались решта учасників групи і пішла музика…Руки самі почали відпрацьовувати акорди, самі почали лягати на струни, скакати з ладу на лад…відігравши мелодію ми беремо слова і зі словами вже. Знов я починаю мелодію, руки вже відпрацьовують вже знайомі акорди, програли програш і я починаю: 

Мила моя не будь така жорстока, 

На мої образи не сердись, 

Без твоєї любові в житті одинокий, 

Кохана моя, вернись! 

Ще вчора тебе я зовсім не знав, 

Знав тільки про те, що ти є, 

Тобою я жив і кохання плекав, 

Ці самотні дні то моє! 

 

Свєта, Свєта я ж так тебе кохаю… 

Свєта, Свєта за тебе кращої немає! 

Кохання моє буде вічно, 

Згадай, пробач мене… Навіщо!? 

Ти мучаєш мене…цими днями… 

Про тебе думаю ночами… 

А моє серце все ж до тебе… 

Болить ридає, все для тебе… 

Свєта, Свєта! 

– Так стоп, стоп! Я не розумію я маю співати про дівчину яку не кохаю, і навіть не знаю? 

– Ага. Ти не наговорюй а то ще закохаєшся в якусь Свєту! – почав сміятися Олег. 

– Ну-ну. Давай продовжувати. 

…Руки знову лягли на струни, полилась музика, пальці відпрацьовували акорди, а голова ніби незалежно від них почала співати ці слова: 

Свєта, Свєта я ж так тебе кохаю… 

Свєта, Свєта за тебе кращої немає! 

Кохання моє буде вічно, 

Згадай, пробач мене… Навіщо!? 

Ти мучаєш мене…цими днями… 

Про тебе думаю ночами… 

А моє серце все ж до тебе… 

Болить ридає, все для тебе… 

Свєта, Свєта!.... 

………………………………………………………………………….... 

Пройшло дві з половиною години… 

– Так хлопці супер грали!!! Не забуваємо що ще одну пісню мамо вивчити… 

– Хто ж таке забуде!!! – нервується Олег 

– Спокійно, це не ти весь день голодний, це не ти граєш вперше за два місяці. 

– Сергій не починай. Давай краще грати! 

– І я за це! Давайте хлопці і дівчата, зібралися…. 

Ну це вже я не буду описувати, кому інтересно читати про то як ми грали… 

Пройшло ще дві з половиною години… 

Я ледве стою вже на ногах, організм просить їсти, голова крутиться і мною починає закидати як п’яним… Але я щасливий! Я знову граю в групі, я знову за гітарою… І я не насидівшись іду відключати апаратуру. До мене підходить Надя, до речі її 14 років а вона вже співає і професійно грає на клавішах, також вона стоїть за пультом, і регулює все що зв’язано із звуком, починаючи мікрофонами і закінчуючи самими інструментами, і обняла мене: 

– Ти класно грав! 

– Спасибі Надя. Як ти? 

– Я нормально. Як ти? Як рука? 

– Нічого нормально можу грати, як бачиш. 

– Це добре, ми так давно не давали концертів, якщо чесно мені вже хочеться на сцену, як і усім музикантам. 

– Вже скоро виступимо, в неділю концерт… 

– А ти гарненький… – каже Надя і цілує в щоку, усміхається… 

– Як це розуміти? 

– Розумій як хочеш – все ще усміхається, обертається і йде… 

“Так інтересно що це було… Хм… Цих дівчат не зрозуміти…” Я обертаюсь і чуть не врізаюсь в Олега з Сашею: 

– Обережно – усміхається Олег – що це там з Надею? 

– Нічого, я сам не розумію, простий поцілунок в щічку… 

– Ага простий, простий – все ще сміється Олег, обнімає і цілує Сашу. – Ну що ідемо. 

– Ага. Йдемо-йдемо Сергій нічого не їв. – каже Саша і обнімає Олега 

– Йдемо. Мар’ян, Вова, Надя па-па! Олег Саша ідемо… 

– Па – в один голос відповіли Мар’ян, Вова, Надя. 

– Па!!! – ще сказав Олег. 

 

Глава II. “Концерт”
 

Тиждень летить як скажений. Минають день за днем. Кожного дня один і той же графік – коледж, до дому, зразу ж на репетицію, знову до дому, поїсти, знову ж таки сісти за гітару, до пізна вчити акорди, ті що вчили на репетиції, і спати. На уроки часу не вистачає. Але що я зроблю? Не можу я ж підвести групу, своїх найкращих друзів. Тому уроки доводиться вчити на парах. Найцікавіше в цьому те, що навіть якщо я і вчу уроки на парах, то відповідаю не гірше за інших, які зубрять дома. Не буду хвалитись але з пам’яттю у мене все в порядку. 

Отже тиждень летить як скажений. Не встиг оком мигнути, а тут вже субота. Так швидко і непомітно пролетіли: вівторок, середа, четвер, п’ятниця. Боже, вже субота. Завтра виступ. Мій перший виступ за два місяці. Не то що б я боявся, чи ще щось…. Ні, я не боюсь, просто таке відчуття, його не описати. Сьогодні день посилених репетиції, і ще потрібно переговорити з тим що нас попросив виступити, договоритись за оренду приміщення, і всі ті маленькі формальності. Сьогодні на 11.00 в нас з Олегом з ним зустріч. 

“Ой, як то тяжко встати в суботу…. Хух… треба вставати. Яка вже година?...... блін то вже 09.00… ” І от вже встаю, Підбираю свій одяг і іду в ванну. Ну не буду описувати що я там робив))). Отже виходжу з ванни і направляюсь в кухню. Грію картоплю і думаю про гітару, смішно правда? Всі хлопці мого віку про дівчат, а я про гітару. Ну що тут сказати, я ж ще ні разу не закохувався… 

Поїв і направляюсь в свою кімнату. “Ох, вже 09.30, ще маю пів години” – іду і звичайно беру гітару. Я якраз придумав пісні трошки, от і хочу її завершити. Вилку від гітари – в штекер, другу – в комп’ютер (це щоб одразу записати), і третю звичайно до колонки. І знову це почуття, коли руки лягають на струни…програш…і ще один…і нарешті включаю мікрофон…і: 

Зламані крила, 

Все тихше і тихше, 

Б’ється моє серце,  

Але ти не почуєш, 

Як смерть за спиною, 

Крадетьсь все ближче… 

Останнії звуки…іду я по криші… 

Впав…. Ти просто, ти впав! 

“Так нічого получило ся, але остання лінійка вже для Олега, він в нас в се ш таки другий вокал. Треба буде їм показати… Так що там показує годинник? Ого, то вже 10.20…Хм… я то швидко проходить час за гітарою… О, і телефон дзвонить…” 

– Алло! 

– Здоров, ще спиш?  

– Олег, що за дурні питання? Я вже годину за гітарою. І до речі де ти є? 

– Я до ходжу до твого дому. Ми маємо іти до… 

– Я знаю… Ідемо… Чуєш скільки місць в тому залі? 

– Я не знаю, десь до 600–700, нерахуючи стоячі… 

– Я просто хотів дізнатись чи ми для повного залу будемо виступати… 

– Ага, всі білети продані, до речі багато дівчат цікавились, про, я то би сказати, сімейний стан нашої групи… І багато цікавились чи в тебе є дівчина… 

– Ти звідки знаєш? 

– Сергій, половину білетів продавав я. 

– І що ти їм казав? 

– Що твоє серце вільне…. 

– Красиві дівчата? 

– Половина першокурсниць, які приїхали до нас з різних куточків, нашої, трошки великої України, і всі вони хочуть знайти собі хлопців з наших, бо… ну я не знаю чого, але так кажуть. 

– Ясно. Чуєш там в “Кохай без обману” з якого акорду починати? 

– Ну, ти дивись, я йому про дівчати, а він мені про гітару!  

– Смішно! Так з якого? 

– Ой не знаю, ти дивися вже сам як буде краще… 

– Добре… 

– Виходь, я в тебе під дверми. 

………………………………………………………………………….... 

Пройшло пів години… 

За цих пів години встигли до йти до того місця де ми маємо виступати. Такий досить великий. Заходимо в середину, попадаємо в досить довгий зал, який закінчується сценою. Ось тут ми маємо виступати… На початку перед сценою, було досить вільного місця, отже хто хотів міг потанцювати. Супер. Зал супер! Так, так, дальше… Що там на сцені? О, сцена досить велика, нам вистачить… І саме основне, за сценою є місце, де можна відпочити, там є стіл, лавки, і диван…інтересно для чого… Ну менше з тим… Зал зі сценою нас влаштовує цілком і повністю. Тепер іде вирішимо питання і на репетицію… 

Заходимо, в невеличкий кабінет, на стінах, різні плакати, на диво лише рок-груп, на превеликий наш подив там був і наш плакат, плакат “Мертвих зірок”… В кінці кімнати за столом сидів, невеликий за зростом, лисий чоловік, і читав чи переглядав якісь документи… 

– Доброго дня! – привітались ми з Олегом 

– Добрий день! І так “Мертві зірки”, соліст, і бас-гітара… 

– Та, соліст і бас-гітара – повторив Олег 

– Я вас чекав, мені подобається ваша група… Як вам зал? Дивились? 

– Так, я з Олегом тільки звідтам, хочу вам сказати, зал і сцена нас цілком і повністю влаштовує. 

– От і добре… Апаратуру будете сьогодні, чи завтра завозити? 

– Ми можливо вже завтра, і одразу ще проведемо репетицію… 

– Добре, скільки приблизно часу ваша група буде виступати? 

– Я не знаю, ми думаємо представити наш новий альбом, плюс півгодинний перерив, і ще пару пісень, і можливо ще щось на біс… Ми думаємо цих пів години можна буде зробити перерву і в залі, люди можуть повиходити, і потім знов позбиратися. Це моя ідея. 

– Добре так і зробимо… 

– Тепер щодо місць, скільки в залі сидячих місць? – почав Олег 

– 650, плюс 200 може поміститися на танс-площадці. 

– Скільки білетів продано? – продовжував Олег 

– Всі сидячі і 100 стоячих. Отже це разом буде 26 200 гривень. 

– О, досить так нічого. Що ви хочете? 

– 16000, мені хватить… 

– Ні, це за багато, скільки оренда приміщення? – не стримувався Олег 

– Оренда, 7 тисяч, 9000 – мені. 

– Ні, ні ми не будемо торгуватися. Давайте так 7 тисяч за оренду, і 5 тисяч вам за співпрацю, ну вже вам 5200. Згода? – договорюється Олег  

– По руках. – підходить і пожимає руки мені і Олегові – і ще пару питань… 

– Які? Олег що ще? 

– Я не знаю… 

– Вам потрібен продюсер? 

– Ні! Я соліст, це мій найкращий друг, ми всього досягли самі. Нам не потрібен продюсер, всі питаннями вирішуємо самі. 

– Ви б могли бути популярними… 

– Ми і так популярні! 

– Ви ще діти… 

– Ми не діти! Ми заробляємо, і забезпечуємо себе самі! І хватить про це! 

– Добре, добре, тож всього вам доброго і ваші групі, зустрінемося завтра. 

– До побачення – відповів Олег, і я з ним вийшли. 

 

– Що він собі думає? А, Олег? 

– Хоче на нас заробити… Ну добре ідемо на студію… 

………………………………………………………………………… 

На репетиції не було нічого нового, чи дивного. Відіграли всі пісні, все в нас чудово получається, всі чудово грають, вокалісти, чудово співають. Великих успіхів досягли барабанщик, і електрогітара, і звичайно клавіші. Ніхто не переживав за завтра, всі не одноразово виходили на сцену. Всі були в чудовому настрої… 

Я пізно ввечері прийшов до дому. І ще сів за гітару, пробував дописати пісню, але в мене нічого не получилося, за складний сьогодні був день. Голова була забита новими словами, і акордами кожних пісень, в уяві я вже був на концерті. Я вже ліг на пусте ліжко і попробував заснути, але не зміг… Голова в мене гуділа, руки тягнулися до гітари. Я думав, уявляв завтрашній день, наш виступ, я уявив овації наші групі, за нашу для них працю. Ми не даремно так трудимось, все заради людей, заради дівчат, і заради хлопців, заради старших людей, і заради молодших, заради підлітків, і заради тих самих маленьких, заради наших фанатів! Ніякому разі не заради грошей! Не скажу що нам їх непотрібно, але фанати це основне заради чого ми трудимося… 

І тут я згадав що говорив Олег про тих першокурсниць, які мною цікавились. “Хм… Це інтересно… Ще б пак! За його словами мною цікавилися стільки дівчат… Ну подивимося, може я із концерту вернуся не один… ”. І я заснув з такими думками… 

От і настав той день! Неділя 27 вересня! Концерт!  

Я прокинувся в піднесеному настрої. Я ж сьогодні граю. Витягаю телефон Nokia 6131, гортаю контакти, і зупинився на імені “Олег”…: 

– Олег, здоров! 

– Здоров! Сьогодні граємо! 

– Еге ж! Де ти є? 

– В Богдана Євгеновича, ну в того що продюсером хотів стати. 

– Що ти там робиш? 

– Я, ще обговорюю деякі деталі, хлопці занесли апаратуру, Надя підключає, Саша готує зал, барабанщик розминається, Вова побіг за пивом і горілкою… Отже справа летить… До речі я взяв гроші… нам вийшло по 2800 кожному… 

– От і добре не скажу що мало, але і не дуже багато… Надя колонки підключила? 

– Не знаю, я зараз подзвоню і включу на конференцію 

– Давай 

Я став і одівся, кинув на плечі гітару, і вийшов з хати… 

– Алло, Сергій привіт! 

– Привіт Надя! Як там з колонками? 

– Все клас! Звук чіткий і ясний, ми сьогодні круто відіграємо! 

– Супер! Олег відключай її… 

– Добре зараз… Сергій, ти де? Давай швидше… 

– Я вже іду. Десь за 15 хвилин буду, а ти коли?  

– Я десь також так, я від нього вийшов. Слухай, ще одне, кого поставимо на двері квитки збирати? 

– А давай Сашу… 

– О, точно… 

– Все таки все з нами на сцені, після концерту з нами п’є, а нічого не робить… 

– Вона моя дівчина!!!! 

– Та я жартую, Олег, я вже підходжу… 

– Я також, ну добре я вибиваю. 

Я обертаюсь, і бачу Олега який просто сяє. Він підійшов, ми пожали руки і зайшли в зал. Ще з мінімального коридорчика були чутні звуки барабана, гітари, поміж це все були чутні клавіші. І звук був дійсно чудовим, і настрій покращився до неможливого. На годиннику 11.00, залишилося дві години… 

І от ми заходимо, і видно що не тільки ми в такому чудовому настрої, вся група просто сіяла. Коли ми зайшли вся увага чомусь перекинулася на нас, барабани перестали грати, гітара стихла, клавішів не стало чути… І тут мені не шию кинулась Надя, чуть не завалили мене не підлогу: 

– Сергій, привіт! Ми готові, настрій супер, скоро граємо! 

– Готові? Що пили без нас? – тут як тут вмішався Олег 

– Ні, я мала на увазі що ми готові грати… 

– Та Олег жартує, все чудово, Вова прийшов? 

– Та, він приніс і ми все приготували, все розкладено на столі, після концерту і зразу. 

– Ви такі всі молодці! – говорю я, Олег відійшов від нас, і ми залишилися одні в куті, того великого залу. 

– Ти гарненький… – знову вона це каже, знову цілує але вже в губки, – ти мені подобаєшся… 

– Надя… Та як? Я не хочу тобі зпортити настрій, але я до тебе ставлюся як до сестри… 

– Я це знаю, я знаю що ми не будемо разом, але знай що кращої в тебе подруги не буде… 

– Сергій, Надя! Ходіть на репетицію! – пролунало зі сцени. 

Репетиція пролетіла просто. Всі грали чудесно, і ось уже пів години до початку. Закрилася сцена, до нас підійшов Богдан Євгенович, і ми пішли переодіватися… Я одів чорну футболку, в мене чорне до плечей волосся, також одів темні джинси, в задню праву кишеню я запхав ні світлу ні темну, з фіолетовим відтінком хустинку, яка виступала із кишені до половини ноги, а на ліву повісив досить грубу срібну цепочку. Це був мій концертний одяг. Я в ньому все виступаю. Інші музиканти були одіті похоже… 15 хвилин… В залі вже зібрався народ, і ми виходимо на закриту ще сцену, і останній раз перевіряємо інструменти… 10 хвилин… До нас заходить Саша, каже, що все супер, і йде до Олега, цілує і бажаючи успіху іде в кімнату за сценою… 5 хвилин… мене вперше щось почало трошки трясти… Ось до мене підходить цей самий, лисий чоловік, Богдан Євгенович здається, і кличе об’являти свою групу… Ну от і все понеслось… 

І ось вже виходжу перед шторами, на сцену, і бачу повний зал перед собою, десь чутно: “Вітайте соліста “Мертвих зірок” Сергія “Чужого”(о, так це моя кличка) соло-гітара і перший вокал! ” На мою честь прозвучали овації, і хочу сказати це так класно, що я усміхнувся… підійшов до мікрофона…: 

– Добрий день пані та панове, вас вітають “Мертві зірки”, прошу відкрити штори, – штори відкрилися і всім стало видно групу. – я хочу вам представити своїх друзів-музикантів. І так бас-гітара і другий вокал – Олег “Темний ангел”! електрогітара – Володимир “Вова”! Барабанщик – Мар’ян! І звичайно клавіші і третій вокал – Надія “Punk Girl”! Отже ми сьогодні хочемо представити наш новий альбом “Про кохання”! Надіємось вам сподобається. 

Бурні овації окинули нашу групу і кожного музиканта окремо. Настрій як і в залі так і в нас класний. Я відійшов трошки назад, і мої руки лягли на струни, на гітару, оглянувся, всі готові, та! Супер, поїхали. Руки почали перебирати струни, пішли акорди один за одним, ось і до мене приєдналися всі, овації з залу і почалося…: 

Мила моя не будь така жорстока, 

На мої образи не сердись, 

Без твоєї любові в житті одинокий, 

Кохана моя, вернись! 

Ще вчора тебе я зовсім не знав, 

Знав тільки про те, що ти є, 

Тобою я жив і кохання плекав, 

Ці самотні дні то моє! 

 

Свєта, Свєта я ж так тебе кохаю… 

Свєта, Свєта за тебе кращої немає! 

Кохання моє буде вічно, 

Згадай, пробач мене… Навіщо!? 

Ти мучаєш мене…цими днями… 

Про тебе думаю ночами… 

А моє серце все ж до тебе… 

Болить ридає, все для тебе… 

Свєта, Свєта! 

…………………………………………………………………………… 

І так пролетіла одна пісня, за нею інша, і ще, і ще, і ще… Народ майже весь, скакав танцював, і я не зміг не помітити погляди на мене двох дуже гарних дівчат, я на протязі всього концерту їм посміхався і вони мені… Це було круто…ну от і ми відіграли альбом, оголосили перерву, і ми всі музиканти спустилися до Саші посідали, і почали обговорювати концерт: 

– Але, все таки круто! – сказав Олег, – і налив собі пива 

– Да, такого давно не було! – це вже Вова 

– Сергій, ну як? – поцікавилася Надя 

– Супер! – кажу я, і тут мене кличе Богдан Євгенович за двері, я не охоче стаю і йду. 

– Сергій, – промовляє він – ось тут дві дівчини, твої фанатки хочуть з тобою познайомитись. 

– Може, не зараз, я… – почав я, але тут зайшли на сцену вони – це ті дві які на протязі концерту мені усміхались… – добре, я з ними по спілкуюсь. 

Одна дівчина була десь 1 м 68 см, з чорним волоссям, дуже гарна, і з чудовою фігурою, а інша була нижча десь 1 м 56 см, з трошки світлішим, але не світлим волоссям і також дуже гарна… Обидві одразу ж припали мені до душі…: 

– Мене звати Христина, а це мою подружка найближча – Свєта – почала вища. 

– А мене, як ви вже знаєте Сергій… 

– Знаємо, ти класний і ти нам дуже подобаєшся, – сказала Христя, мене якщо чесно кажучи приголомшило таке одкровення, – ти вільний? 

– Так… – це зовсім мене вибило з себе, – дівчата ви обидві дуже гарні, обидві мені подобаєтесь… 

– І ти нам дуже! – це вже Свєта… 

– Дівчата давайте так, дайте мені свої номера, і я вам подзвоню, а то я зараз трішки занятий – вони продиктували, я записав, – ну добренько па-па! 

– Па-па! – відповіли вже хором. 

Я направився до музикантів, а вони в протилежний бік до залу… 

– Ну, що там? – зразу ж Олег 

– Знайомився з двома фанатками, – на ці слова кинулась Надя. 

– А. ясно… 

 

І це вже в залі…: 

– Христя думаєш, він подзвонить? 

– Свєта, подумай, до нього кожен день стільки фанаток лізе, що він не думаю , що нас вибере. Тай мені його не треба. 

– Ти ж казала що він тобі подобається… 

– Мені ні, він просто зірка, мені хочеться бути популярною, або просто забути про нього. 

– Так не можна! А може хтось в нього закохається, а ти просто по користуватися хоч! 

– Не сміши мене! І давай не будемо про це, він і так не подзвонить! 

…………………………………………………………………………… 

Решта концерту пройшло тож успішно, от і ми всі намучилися, пішли відмічати. Скажу вам відмітили на славу. Всі були п’яні, у всіх настрій супер, всі щасливі. І перший раз я думав не про гітару, в моїх думках були вони – Свєта і Христина. Я не знаю що сталось, всі дівчата які були до них пролітали в моїх думках, як і концерт, який ми відіграли, а вони, залишались, і залишались… і тут мене осяйнула одна думка “ Свєта і Христя, мені весь тиждень щось про Свєту кажуть і я ще сьогодні співав пісню з такою назвою “Свєта ”, а може це доля зв’язатися з ними, зв’язатися з Христею”… 

Додому я прийшов п’яний, і змучений, ліг і відключився… Я не чув як гавкав мій пес, я спав, і снились мені вони – Свєта і Христя… 

м. Рогатин 13 грудня 2010
Надрукувати
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Повість Про кохання
29.03.2012 © Николай Башмаков
ШАНС
26.01.2011
Історія Вічного Кохання: Ціна життя.
09.10.2010 © Олег Ангел
Так хочеться когось любити
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 1275  Коментарів: 3
Тематика: Повість, вічне кохання, життя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.03.2011 14:17  Малиновський Сергій 

вибачте що заставив довго чекати...

- тут ви знайдете роман повністю.


я вконтакті - будуть питання звертайтеся.


група книжки вконтакті ?

 18.03.2011 14:13  Малиновський Сергій 

вся книга є тут тут?

 26.01.2011 21:53  Микола Щасливий 

Мабуть 3 глава не помістилась? Прошу автора додати наступною публікацією інші частини, на літпорталі є деякі обмеження для дуже великих публікацій.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
06.01.2012 © Т. Белімова
22.09.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди