28.01.2011 01:22
390 views
Rating 4 | 1 users
 © Світлана

Стукають у двері. Відчиняю - ти. 

Зачиняю зразу ж : "Геть собі іди!" 

Плачу у подушку знову цілу ніч, 

Плачу і не знаю в чому річ. 

Стукаю у двері. Відчиняєш - я. 

Зачиняєш зразу ж: "Йди, звідкіль прийшла". 

Міряєш кімнату кроками всю ніч. 

Ходиш і не знаєш в чому річ. 

Голову втрачаєм з горя і журби. 

Я біжу до тебе, а до мене - ти. 

Божевільна близкість, поцілунків смак 

У траві. Над нами - небо у зірках, 

Безкінечний простір і хвости комет. 

На моєму тілі поцілунків мед. 

"Я тебе кохаю", - ніжно шепочу. 

З неба покотилась зірка у траву. 

"Ти мені потрібна. - чую, мов у сні, -  

Як же із тобою солодко мені..." 

Місяць задивився на шаленство рук. 

Так завжди буває в нас після розлук... 

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш, Про кохання

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Сірими туманами осінь моросіла...». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Вірш - Осінь». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Світлана.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Світлана

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо