Вірш про зиму
Для сина ліплю бабу снігову,
Великі кулі котячи по саду.
Його очиці заблищали радо, -
Це диво так сподобалось йому!
Дивилася, як тішиться маля,
І якось гірко та невтішно стало.
Моє дитинство, де ти заблукало?
Невже назад немає вороття?
Ліпити мені баби снігові
Малою я просила свого тата.
З тих пір їх так розтануло багато,
Немов усе наснилося мені.
Синочок взяв за руку: "Мамо, ще!"
Як швидко час біжить, летить невпинно.
Моє дитинство - у дитинстві сина!
Так от воно - продовження моє!
І знову я беру у руки сніг:
Ліплю, качаю, сажею малюю.
Навколо баби із малим танцюю
Й дитинства мого чую щирий сміх...
