Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
31.01.2011 14:52Поема
Про життя  Про минуле  
20000
© Борода

Витоки життя

В кожної людини наступає період, коли вона починає задумуватись: чи правильно вона живе, що являє собою навколишній світ і яке призначення в ньому людини, як такої.




"Вірю, щоб зрозуміти"
Августин.
Борода
Опубліковано 31.01.2011 / 3430

Насичене буденностями вкрай, 

Засне у ліжку моє грішне тіло, 

А що душа? У синій небокрай 

На цілу ніч блукати полетіла. 

 

Щоби до ранку облетіти світ, 

Щоб побувати там, де сам не зможу, 

Щоб позносити вістки "от" і "від" 

І в файли поскладать на сайти мозку. 

 

Прокинуся, процесори включу, 

Може й не все (як завжди) розміркую: 

Кого засуджу, а кого прощу, 

Ну а кого (пробачте) й не почую. 

 

Що принесе душа із вороття, 

Що назбира в киплячому ефірі - 

Вселенські тайни, нові відкриття 

Про роль світил й злощасні чорні діри? 

 

А може просто перекаже з вуст 

Таких же душ, що будуть там блудити, 

Слова, що їх сказав ще Златоуст: 

"Хто ти такий, щоб братися судити?!" 

 

 

Замість прологу. 

 

Та все ж почну, хоч хто я є такий? 

Душа вже наскладала файлів за ніч - 

Я ж не суджу, а лиш шукаю в них 

Пророцтво світу: "Здрастуй" чи "Добраніч". 

 

Чи є п`ять правд в п`яти материках? 

Чи є п`ять істин, і усі правдиві? 

Чи є п`ять бід, чи п`ятикратний страх 

Уже скував понівечене тіло? 

 

Чи п`ять богів створили оцей світ? 

Чи у п`ять вір нам вірити судилось? 

Чи п`ять епох, що ввів палеоліт, 

Нас так нічого з вами не навчили? 

 

Та ні, творив нас лиш один Творець, 

Одну дав правду і одну подобу, 

І біль один від зранених сердець, 

І сіль одну від заздрощів і злоби. 

 

Одну дав Землю і один дав хліб, 

Одне повітря й благодатну воду. 

Одну дав долю і один дав світ, 

І ненаситную людську утробу. 

 

А то вже ми - ділились на роди, 

На племена, держави, континенти, 

І ідолів вознесли у боги, 

Щоб оправдатись перед страхом смерті. 

 

Хоча і вірим в первенство Творця - 

Та і його всі різно називаєм, 

І молимось з завзятістю жреця, 

І грішимо, й від того помираєм. 

 

Приносим в жертву цілі ми краї. 

"Інакомислячими" звем цілі народи, 

Палають очі, ніби в бугаїв, 

Кривавою ненавистю жадоби. 

 

І знову з піхов витягаєм меч, 

В ім`я Отця (ми брешем!) ним хизуєм. 

А то й знімаєм голови із плеч 

І гнів Творця в безпам`ятстві не чуєм. 

 

"Прости нас, Боже!" - молимось затим, 

Але скажіть - хіба таке прощають? 

І от планету наповняє дим, 

Материки у водах потопають. 

 

"Ти терпеливий, Господи, прости!" - 

Ми на колінах просимо захистку 

В ту саму мить, як плодимо гріхи, 

Й в чужих гріхах проводимо зачистку. 

 

Не Бог карає - ми самі себе ж! 

Караємо невіглаством, безчинством, 

Жорстокістю, гординею без меж, 

І святу віру обертаєм в свинство! 

 

 

Сотворення світу. 

 

Для Бога час - поняття незначне, 

Бо і його створив разом з Землею, 

Й ніхто не знає скільки літ мине 

Поки досягне людство апогею. 

 

Мільйони років, може і міль`ярд 

Творив Господь те первозданне лоно, 

Як крашанку у візерунках барв,- 

Нашу планету з пилу і фотонів. 

 

Кожну пилинку серцем зігрівав, 

Кожну піщинку в пальцях перемацав, 

Тулив докупи весь матеріял, 

Як зодчії при зведенні палаців. 

 

Наперекір усяких теорем, 

Осяяний тим полум`ям творіння, 

Ваяння час нарік навіки - днем, 

Час відпочинку - ніччю й сновидінням. 

 

Зібрав всю сушу в шість материків, 

А води - у чотири океани, 

У лід скував маківки полюсів, 

Екватором скрізь розсадив савани. 

 

Створив світила на небеснім тлі, 

Осяяв Землю і теплом, і світлом, 

Посіяв квіти, трави запашні, 

Вдихнув життя в них життєдайним вітром. 

 

Ліпив звіряток різних і птахів, 

Тварин і риб, водневих і наземних, 

Творив усе, як лиш Творець умів, 

І розселяв усе в садах Едему. 

 

Лише людину зразу не створив. 

А дав Землі самій обрати царЯ, 

І споглядав хто дужчий з його див, 

І хто господар, ну а хто - бездара. 

 

 

Мільйон років до нашої ери. 

 

Плодивсь в зелених джунглях хижий звір - 

Печерні леви з тиграми снували, 

Ділилися угіддями навпіл 

Гігантозаврів лиш остерігались. 

 

Птеродактилі небо стерегли, 

В мочарах й ріках - ящурі й варани, 

Великі стада антилоп паслись - 

Буянило життя в степах савани. 

 

А он й мисливці. Зграєю біжать, 

І сіють жах над Одульвайськім плато, 

Оброслі шерстю, палиці в руках. 

І їх удар міцніший лева лапи. 

 

Немов самі вояки Сатани, 

Швидкі і дужі, чорні, низькорослі. 

Тікає звір, неначе від чуми, 

Ще більш додаючи мисливцям злості. 

 

А зграя, розділившись, заганя 

Котрогось з звірів в западню із криком, 

Дубинами нещасних добива - 

Влаштовує собі сніданок дикий. 

 

Потужні скули скреготять об кость, 

Каміння трощить черепи й кінцівки, 

Рвуть пазурі тріпочучу ще плоть, 

Шукають пащі крові живі цівки. 

 

З печер і джунглів сотнею очей 

Взирають звірі на тоту розправу - 

І холод в них крадеться до грудей, 

І ноги цепеніють в них від страху. 

 

Ото і є - господарі саван, 

Нещадні, спритні, злобні і жорстокі, 

Обглодані кістки, як талісман, 

Красуються на шиях і на боках. 

 

Бенкет крові триває дотепер 

І ми нераз стаємо тому свідком. 

Невже інстинкт звіринний ще не вмер 

І нових жертв очікує в задвірках? 

 

 

Від австралопітеків до неандертальців. 

 

 

Проходив час. Господь творив дива 

І любувавсь нераз своїм творінням, 

Було - часами тихо наблюдав, 

Як за життя боролись сотворіння. 

 

Печерний люд Землею панував, 

Уже зробив із каменю сокиру - 

Тримав в покорі жителів саван: 

І мамонтів, і шаблезубих тигрів. 

 

І навіть динозаври піддались 

Могутньому і воєвничім плем`ю, 

Лиш дивувались: "Де вони взялись, 

На нашу голову ті вояки печерні?" 

 

Ото Творець випробування шле - 

І Землю застелив льодовиками. 

Нехай, хто слабший - з холоду помре, 

Щоб залишились кращі, "самі-самі". 

 

Та дивина - печерний чорний люд 

Одівся в шкури звірів й хазяйнує, 

А динозаври, мамонти всі мруть, 

Й масивні туші їх вже не рятують. 

 

І втішився тому Господь без меж, 

В одну із злив холодних і нестерпних 

Зіслав вогонь в дарунок із небес - 

Багаттям розігрів сирі пещери. 

 

Взялись й самі викрешувать вогонь, 

Калити в них великі довгі списи, 

Що випущені з їх міцних долонь - 

Як сама смерть, що у обличчя дише. 

 

І воцарилось по усій Землі 

Те войовниче плем`я пікантропів. 

Угіддя їх аж плавали в крові 

Земля здригалась від жорстоких кроків. 

 

Коли вже звірів вибили ущент - 

Почали один одного вбивати, 

І їсти заживо. Творець побачив це 

І вирішив вже більш не помогати. 

 

Вони, чи їх нащадки, дотепер 

Блукають світом в пошуках поживи, 

Розводять війни, сіють світом смерть, 

І стали ворогами для людини. 

 

Сотворення людини. 

 

Підбив Творець всі мінуси й плюси 

Й засів творити щонайбільше чудо, 

Піддав аналізу усі свої труди, 

Придумав ймення й записав, як - люди! 

 

Засів надовго, бо для нас то - час, 

Для Бога то була лиш мить творіння, 

Зібрав все краще, щоб вживити в нас, 

Усі знання, й своє благословіння. 

 

Вселив любов, і вірність, і добро, 

Ще домішав могутність, честь і віру, 

Щоби могли боротися зі злом, 

І мову дав, щоб не ревли як звірі. 

 

А потім став ліпити вже тіла: 

Щоби були у всім на Нього схожі, 

Щоб лише в праці гнулася спина 

Землі на благо, а не в рабській позі. 

 

Вкладав в нас душу, в кожен м`яз і нерв, 

Кожну клітинку провіряв ретельно, 

Та Божа досконалість дотепер 

Загадкою лишається для вчених. 

 

Створив Господь спочатку мужську плоть, 

А потім, щоб не втратить того коду  

З ребра зваяв ще й пращурку жінок - 

Обом надав їм Божої подоби. 

 

Не вірте, що походимо від мавп, 

Бо та неправда просто убиває. 

Чому ж за п`ять мільйонів літ і дат 

Ті мавпи дотепер людьми не стали? 

 

Чи хоч би слово вивчили вони? 

Чи стали розумніші, чи більш гарні? 

Ні! Мавпами рожденні - не людьми, 

І в тім їм не поможе навіть Дарвін. 

 

Але й такі петляють поміж нас, 

Хто вірить в те, чого не оправдати, 

Плює на Віру і на Божий Глас, 

І ім`я їм одне буде - примати! 

 

Гріхопадіння. 

 

Ото зліпив Господь тоді людей, 

Дав імена Адаму Він і Єві, 

Та й закінчився Шостий Божий День, 

Що дав початок людству, новій ері. 

 

А Сам пішов спочити від трудів, 

Лиш наказав їм берегтись спокуси, 

А відпочине і навчить їх слів, 

Добра і правди, укріпить у дусі. 

 

Літами щедро пару дарував 

І відпустив гуляти по Едему, 

І ще раз твердо їх попереджав: 

"Зак не навчу - ніякого інтиму!" 

 

Та пращурі ослухались, дурні, 

Зірвали плід із дерева любові 

І любощам піддались, як кролі, 

Забувши заборону в Божім слові. 

 

Побачив те розгніваний Отець: 

"То ви вже всі тут розуми поїли? 

А забирайтесь з мого дому, геть! 

Коли повчитись сперш не захотіли!" 

 

Отак у нас в крові то дотепер - 

Не встигнувши ще розуму набратись, 

Як роззявляєм рота на таке, 

На що нам і даремне сподіватись. 

 

Не розумієм, що всьому - свій час, 

Щоб не грішить - то треба спершу знати, 

Як попеклися предки ще до нас, 

Щоб їх гріхів уже не повторяти! 

 

Спокута первородного гріха. 

 

І розповзлися люди по світах, 

Так й не пізнавши Божої науки, 

По самі вуха в`язли у гріхах 

І помирали у жахливих муках. 

 

Як неукам та вирватись з оков 

Своїх гріхів - жадоби, любодійства? 

З неандертальцем розмішали кров, 

Взяли за зброю: лють,ненависть, вбивства. 

 

Не слухали підказок від Творця, 

Самі богами вирішили стати 

І зводить вежу стали в небеса 

В Месопотамі Тигра і Євфрата. 

 

Ще більше тим розгнівався Отець: 

"Оце отак мені віддячать діти?" 

Розкидав по планеті, як овець 

І різномов`ям змусив говорити. 

 

"Допоки не осягнете знання, 

Не навчитесь як керувать собою - 

Буде висіти сеє прокляття 

У кожного із вас над головою!" 

 

То й пожинаєм ослуху плоди 

І ділим Землю на дрібні шматини, 

Ненависті - хоч гребленьки гати, 

Немає звіра гірше за людину! 

 

А уся сіль у першому гріху, 

У тім роспутстві, що його вчинили, 

Бо десь бурлить в крові печерний дух 

Неандертальця, з ким ми поріднились. 

 

Звірина суть під шкірою богів - 

Такі ми є, такі ще довго будем, 

Допоки не очистимось зовсім, 

Не звільнимось від чорноти облуди! 

 

Не насторожив нас земний потоп, 

Та й Боже милосердя не повчило, 

А в мудрості, що ще писав Езоп, 

Нам розібратись не хватило сили. 

 

Отак й живемо шість тисячоліть 

Та ділим світ на чорне і на біле, 

Що він вже сам від того нам двоїть 

На друзів, й ворогів закостенілих. 

 

Дві різних крові, як два полюси, 

Пульсують по артеріях й судинах, 

Одна - добра, і правди, і краси, 

Брехні і зла - та друга половина. 

 

Одною половиною грішим, 

А оправдання в другої шукаєм, 

Одною половиною летим, 

А друга у багнюку нас штовхає. 

 

Одна розп`яла на хресті Христа, 

А друга воскресіння вже чекає, 

Одна в молитві схрещує уста, 

А друга звабу в храмі роздягає. 

 

Та є такі, в яких одна з кровей 

Давно вже другу половину з`їла 

І кливаками скалиться смертей 

Жахливе відзеркалля - паща звіра! 

 

То ми тварини, люди, чи боги? 

Царі життя чи сірії пахолки, 

Що чистоту людську не вберегли, 

Чи безіменне плем`я полукровків? 

 

Шукаємо у мавпах людських рис, 

Побійтесь краще того зову крові! 

Зламаймо об коліно вієн спис 

І вмиємо ненависть у любові. 

 

І обернімось щиро до Творця, 

Вчитаємось у Заповіді Божі, 

Святую Віру впустимо в серця 

Й Господь простить, бо Він - Отець! Він зможе. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
01.01.2011 Поезії / Акровірш
В НОВОРІЧНУ НІЧ
03.03.2011 Поезії / Поема
392 СХОДИНИ ДО ПРАВДИ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © Панін Олександр Миколайович / Драматичний вірш
Призначення (Фентезі)
08.12.2016 © Маріанна / Верлібр
Холодно
08.12.2016 © Костенюк / Вірш
Англія в 1819 році
08.12.2016 © Георгій Грищенко / Вірш
Молитва крутих грішників
08.12.2016 © Панін Олександр Миколайович / Драматичний вірш
Езотеричне
Поема Про минуле
20.04.2011 © Антоніна Чернишенко
Сон
31.01.2011
Витоки життя
27.10.2009 © Серьога
Балада про госпітальєрів
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 626  Коментарів: 1
Тематика: Поема, про життя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.02.2011 10:59  Микола Чат 

Вітаю, португальський брат!

Вірші твої архічудові!

Вселенська правда в кожнім слові...

З повагою, Микола Чат.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
10.12.2010 © Тетяна Чорновіл
08.09.2013 © НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
03.05.2011 © Наталі
23.12.2011 © Тетяна Чорновіл
02.10.2011 © Тетяна Чорновіл
07.12.2016 © СвітЛана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди