Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
31.01.2011 19:28Оповідання
Для дорослих  Про життя  
40000
© Наталка Янушевич

ОБМІН

Людське життя не варте нічого.
Але ніщо не вартує стільки,
Скільки варте людське життя.
МОНТЕНЬ
Наталка Янушевич
Опубліковано 31.01.2011 / 3436

В одній об’ємній рекламній газеті надрукували дивне оголошення: «Обміняю життя на смерть». І лише контактний номер телефону. За цим номером зателефонувала жінка. Погодившись на обмін, вона запропонувала зустріч в якомусь затишному куточку. 

Це було невеличке кафе поблизу озера. Жінка років тридцяти, струнка,з пшенично-в’юнким волоссям, прийшла першою. Хоч було літо, її бліда шкіра скидалась на пергамент. Жінка втомлено посміхалась. І тільки її очі випромінювали тепле лагідне сяйво, яке, здавалось, обіймало все навколо. 

Довго не блукаючи, до неї підійшов чоловік років двадцяти семи. Якщо придивитись, він також видавався дещо втомленим, хоч стильний, елегантний одяг приховував це від багатьох сторонніх очей. 

- Ви за оголошенням? – спитав він. 

- Так, здрастуйте, -трохи підвелась жінка. 

- Олег. 

- Дуже приємно, Олеся. 

- Ближче до справи. 

- Ви обмінюєте життя на смерть? Я згодна. 

- Гаразд. Коли вам буде зручно зустрітись у нотаріуса? 

- Коли ВАМ завгодно. Це ж така рідкісна нагода, просто удача, справжнє диво. 

- Ви так гадаєте? – здивувався Олег. 

- Звичайно. Ще й так дешево, майже дарма. 

- Для мене смерть набагато цінніша за життя. Це – реальний вихід, спасіння від усіх турбот. 

Жінка якось дивно поглянула на чоловіка: 

- Олеже, у вас є ще кілька хвилин, щоб випити горнятко кави? 

- Хвилин? Я маю ціле життя! Час нічого не вартий. Він не лікує, не виправляє, не змінює і не всправедливлює. 

Олеся замовила каву, поправила складку на лляній сукні, трохи помовчала і запитала: 

- Напевно, час вашого життя працював не на вас і воно втратило сенс? 

- Авжеж, - зітхнувши, мовив Олег. 

- Як так сталось? 

- Я довго воював зі своєю долею. Цілеспрямовано і якось тупо. Прагнув довести своє. Падав – підіймався і ступав уперед. Але нічого не набув. Одні лише втрати і розчарування. Моє пусте життя не вартує продовження. Я приносив лише біль тим людям, що оточують мене, тим, хто мене любить. Я навіть випивав один час, намагаючись забутись. Та від себе не втечеш. Якесь воно не таке, це життя… 

- Ви не підліток, - вставила Олеся, - і розумієте, що другого шансу в вас не буде. 

- Він мені не потрібен. Я розбитий і самотній, я переможений, а наш світ створений лише для переможців. 

- Але ж усе від вас і залежить. 

- Щойно я намагався довести вам протилежне, - трохи дратувався чоловік. 

- До перемоги не обов’язково йти по трупах. Розумієте, ця перемога починається всередині вас, зростає з якогось незримого стержня, прагне жити з небувалою силою. 

- Я ж кажу, - відказав Олег, - що вставав і йшов уперед. Та з’ясувалось, що це – безцільне блукання. Хіба не так? 

- Для мене – не так. - рішуче заявила жінка, - Бачите, Олеже, я не намагаюсь перевернути світ, врятувати його чи довести щось своє. Я просто живу і насолоджуюсь цим. Cонцем, небом, вітром, пахощами квітів.Кавою. Навіть муркотанням мого кота. – Олеся усміхнулась, - Я намагаюсь не забути, яка цінна кожна мить. Наче остання. Я люблю будити зі сну свою п’ятирічну доньку, зустрічати чоловіка з роботи чи телефонувати мамі. Я люблю ще мільйон подібних речей. Це неповторне, зіткане саме для мене мереживо стосунків, слів, посмішок, дрібниць – дарунок. 

Олеся замовкла.  

- Ви, мабуть, перша абсолютно щаслива людина, яку я зустрічаю. Зізнаюсь, ви мене «зачепили». Навіщо ж вам моє депресивне життя, таке мерзенне, як осіння негода, коли ви маєте те, що я так довго шукав? 

- Я приречена. Не все гаразд із моєю кров’ю, тому, жахливо, звісно, але я приблизно знаю, коли відійду. А це зарано, бо я не хочу цього знати. Зарано, бо хочу бути на весіллі в доньки, бачити схід сонця майбутнього дня, щоліта ходити босоніж по траві, відчувати дотик крилець метелика, а взимку вдихати кавуновий запах снігу. 

- Ви романтик. 

- Ні, річ не в тому. Просто все, що кажу вам – правда. Чиста. Я була схожою на вас: трохи амбіцій, трохи марнославства (вибачайте вже, Олеже), трохи комплексів і знань. Шкідливий, навіть отруйний коктейль. І жодного місця на щось просте і справжнє. Як не парадоксально, лише хвороба повернула мене до життя. 

Після недовгої мовчанки Олег повів: 

- Знаєте, у наших іменах співпадають аж три літери і зовсім не співпадають наші погляди на світ. 

Олеся знов посміхнулась. 

- Це річ змінна. Варто лише спробувати. Ви шукаєте сенс? Ідіть до тих, хто на це не має часу. 

До тих, хто потребує вашого поплескування по плечі, вашого догляду, вашої розмови. Чужа біда, яку ви приймете, як свою, витіснить власну. 

- Ви праві. Мабуть, мої проблеми – ніщо, у порівнянні з вашими. Таке собі вередування істерично налаштованої дитини. 

- Зовсім ні. Я не роблю з себе героя і знаю, повірте, як важко жити у депресії. - відповіла Олеся , - Я лише розповідаю вам, як зі мною трапилось щось подібне. Кажу, як я позбавилась усіх цих, даруйте, «нашарувань». Звільнилась, чи що. Розумієте? 

- Так, - задумливо протягнув чоловік. 

- Я навіть відмовилась би від цього спокусливого обміну, якби ви визнали, що життя таки цінніше за смерть. – Олеся широко відкрила очі й поглянула прямо на співрозмовника. Десь глибоко в погляді Олега відобразився і сяйнув той особливий полиск, що був в Олесиних очах. Він якусь мить наче вбирав його, а потім щось живе і небайдуже з’явилось і в його погляді. Він радісно глянув на озеро. Потім на небо. Глибоко вдихнув, примружив очі та спитав: 

- Олесю, коли можна, давайте все ж відтермінуємо нашу наступну зустріч. 

- Згодна, - рішуче відповіла вона. 

- Я засмутив вас? 

- І так, і ні. Егоїст, що сидить в середині мене, каже «Що ти накоїла! Сама винна.» Але є більша сила – воля до життя. Те, що й ви спробуєте стати щасливим, додало мені сили. 

Тому я вдячна вам. 

Вони підвелись. 

- Коли я передумаю, обіцяю, зателефоную тільки вам, - сказав прощаючись Олег.  

- Не варто, - відповіла жінка, - ми з самого початку затіяли з вами якийсь неприродній обмін. Я бажаю вам щастя. 

- Спасибі…за все… спасибі. 

Олег замислено дивився в той бік, де зникала струнка жіноча постать . В якусь мить йому примарились крила, але то лиш сукня рухалась від вітру. Підвівшись, чоловік енергійно пішов своїм шляхом. Той самий, та інший: збентежений, перекроєний – перешитий. Але після розмови з Олесею почувався зціленим, новим, готовим жити. 

2007
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
30.01.2011 Поезії / Вірш
В макулатурі Айтматова твори
31.01.2011 Поезії / Вірш
Забудеться і підлість і добро
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання Про життя
10.02.2011 © Михайло Трайста
Ну, що Петре, не заходиш на пиво?
31.01.2011
ОБМІН
22.01.2011 © Сергій Миколайович
Мовчання
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 397  Коментарів: 1
Тематика: Оповідання, життя, обмін
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.11.2012 18:41  Каранда Галина для © ... 

Ви шукаєте сенс? Ідіть до тих, хто на це не має часу.- золоті слова.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
06.01.2012 © Т. Белімова
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди