19.01.2016 23:04
для всіх
81
    
  2 | 2  
 © Олександра

Вчорашнє життя

Вчорашнє життя

Пускає вітер штору холодів, 

Зникають зорі, мов на зло, із неба.

А ніби вчора сад собі гудів.

А ніби вчора – нІчого не треба.


Життя іде, злітає нам з руки.

А ніч блукає у чужому домі.

Здалось, - дарма минули всі роки.

І навіть ближчі люди незнайомі.


Ми проміняли щастя все на біль.

Взяли у борг зимі безглузді фрази, 

І що тепер? У серці навіть цвіль.

Не скуштували волі ми ні разу.


А шанси йдуть, торкаючись і нас, 

Але рука не тягнеться до щастя…

І знову ми втрачаємо весь час, 

Скидаємо на інших все нещастя.


Пульсує біль. Бринить в душі сльоза.

А ми і не збагнемо, що до чого.

Життя жене уверх ніби лоза, 

А ми не бачимо у нім значного.


Пускає вітер штору холодів, 

Зникають зорі, мов на зло, із неба.

А ніби вчора сад собі гудів.

А ніби вчора – нІчого не треба.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.01.2016 15:19  Каранда Галина => © 

класно. а якщо просто поміняти місцями - "зникають зорі"?

 20.01.2016 10:30  Тетяна Белімова => © 

Мені здається, всі хоч раз у житті замислюються над цими речами. Про плинність часу і речей завжди цікаво поміркувати. У тебе гарно вийшло!
Саш, дивися, можна замінити дещо:
"І зорі никнуть, мов на зло, із неба" - тоді можна запобігти неправильному наголошенню.
І ще таке: рими "нас - час", "щастя - нещастя" занадто вже прості. Ти римуєш уже дуже майстерно. Можна вже уникати такого.
Щасти!

 20.01.2016 03:50  Серго Сокольник => © 

Суто жіноче...)