Ампутація душі
За романом Т. Белімової «Київ.UA»
Ампутація душі –
найзаповітніше бажання!
І жити враз стало б легко та просто –
не пам’ятаючи, не мріючи,
не страждаючи –
загалом нічого не відчуваючи.
От лише те місце,
де колись була душа,
трохи нило б на погоду,
але до цього, певно,
можна було би звикнути...
Т. Белімова « Київ. UA»
найзаповітніше бажання!
І жити враз стало б легко та просто –
не пам’ятаючи, не мріючи,
не страждаючи –
загалом нічого не відчуваючи.
От лише те місце,
де колись була душа,
трохи нило б на погоду,
але до цього, певно,
можна було би звикнути...
Т. Белімова « Київ. UA»
Відступає ніч важка…
Рано на світанні
Глас душі почуй мерщій,
Бідолашна пані…
- Ой, Хазяєчко моя,
Пані бідна, люба,
Не зрікайся ти мене,
Не віддай на згубу…
Зламане твоє життя,
Серце вщент розбите,
Я, знесилена душа,
Тугою сповита.
Не відверне смерть моя,
Розпач від порога,
А зрікатися душі -
То гнівити Бога!
Слабнуть крила раз по раз,
Пані моя мила,
Побиваюсь по тобі
І втрачаю крила!
Не розвіє горя,
Не гріши, не відривай,
Хоч страждання – море!
Пані, душу не губи,
Будь у Божій волі,
Все здолаємо удвох,
Справимось із болем!
