Фортеці і замки
з рубрики / циклу «Дракони і замки»
Ми будували кам’яні фортеці.
А потім – замки, рови і мости.
Створили сотні книг в бібліотеці,
І купу слів, закутаних в листи.
Був там, здається, також білий лід.
Сніжинки – не такі, як в нас удома.
Птахи злітали десь за ніччю вслід,
Нікому там не заважала втома.
Ти пам’ятаєш білосніжні храми?
Ті наші купола, і білі голуби.
Як лікували ми з тобою свіжі рани,
А ти тоді ще посмішку згубив.
Всі воїни завжди вертались в замок,
Фортеці берегли від ворогів,
Ми разом зустрічали кожен ранок,
У вікнах виглядали голубів.
Ми не боялися жорстокого вже світу,
Бо вільно жили за стіною там,
То була просто власна нам орбіта.
Що відкривалась лиш своїм братам.
Ми заховались у своїх бажаннях,
У теплих мріях, будучи вогнем
І не втопили віру в сподіваннях,
Щодня десь борючись мечем з мечем.
Але сьогодні впали всі фортеці.
І замки зникли, рови, і мости,
Книжки згоріли в нас в бібліотеці,
А голуби не принесли свої листи.
Зникали люди. Воїни. Дівчата.
В тумані розчинились білі храми,
Ми не змогли би навіть вже повстати.
І нікому вже лікувати рани.
Лиш гамір всюди. Той, що так боялись.
Відкрилось місто. Згасли всі свічки.
І люди-перехожі не сміялись,
Розпалювали в холоді пічки.
І – все. У нас не було більше
Тих стін, які б так зберегли.
Напевно, вже не буде гірше.
Бо мрії так дарма вже стерегли.
Лишились ми. А мрії позникали.
Можливо, просто час іти.
Старі фортеці, що ми тут почали,
Нам час добудувати і знайти.