Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.02.2011 17:24Новела
Про час  
10000
© усатюк олег

Випадкова послуга

усатюк олег
Опубліковано 03.02.2011 / 3460

Відчиняються двері, і входить Аврелій. Він одягнений у чорний пуловер та сині штани. В темряві він наближається до жінки, що спить. Можливо це його дружина, можливо коханка. Але безперечно вона - чарівна.Чоловiк схиляється до ліжка, і його чорна борода лоскоче їй щоку. Ну, і, нехай. Вона - спить. 

Вона завжди спить оголеною. Їй сняться Північний полюс та білі ведмеді, - думає Аврелій, і тихо виходить. За кiлька хвилин лунає скрип ліжка. Ліза обережно підіймається навшпиньки і йде до дверей. Прикладає вухо до замка. З іншого боку дверей слухає Аврелій. За якийсь час обидвоє одночасно розходяться. Аврелій підіймається пожежною драбиною на дах. Ліза випорхує у вікно. 

З шафи з`являються дві тіні в сірих плащах і чорних рукавичках. "Примари" старанно обшукують спочатку валізи господарів, а потім розкидану жіночу білизну Вони тихо перемовляються незнайомою мовою,здається кельтською,тільки з жахливим акцентом. Щоб полегшити завдання читачеві, ми будемо перекладати в подальшому їх слова на мову, зрозумілу сучасним людям. 

- Його немає, - говорить один. 

- Ну, що ж, Вірілію, підемо, - відповідає товариш. 

Вони виходять з будинку. У передпокої лунає грюкіт відра. У вікні з`являється перелякане обличчя Лізи. Вона швидко застрибує в кімнату і поспішає до ліжка. Гасне світло. 

 

***
 

 

Спочатку ранок настає в радіоефірі. В слід джазу з"являється сонячне сяйво у вікні. 

Ліза будить Аврелія. Він сажотрус, і цілу ніч працював. Повернувся додому лишень годину тому. 

- Ліза, ти знову стежила за мною? - Запитує Аврелій. 

- Ні, любий,я спала. Мені наснились полюс та білі ведмеді. 

- Не бреши. 

- Добре, не буду, я рахувала зірки... 

- Вночі потрібно спати. 

- Але ти ж не спиш, - заперечує Ліза, готуючи каву. 

- У мене робота. 

Аврелій відкриває величезну валізу. І вигрібає речі. 

- Треба тут "пускати коріння", Ліза. 

- Мені здається, що я тут колись мешкала. 

- Знаю, знаю. Твоя мати була дружиною господаря готелю. 

- Потім батька не стало. А ми втекли. 

- Отруїли? - Аврелій зацікавлено завмирає. 

- Твоя матим його отруїла? 

Ліза здивовано дивиться на співмешканця. 

- Ні. Він помер сам. 

- Дивно. 

Аврелій дістає з валізи настінний годинник і вішає його на величезний іржавий цвях. 

- Наш годинник поспішає на п`ять хвилин. 

- Про що ти говориш? Не може бути. Він такий гарний. Аврелій, він відлитий в жовтому металі, - багатозначно вимовляє Ліза. 

- Я його зупиню. 

- Навіщо, любий? Я і так постарішала на ці п`ять хвилин. 

Аврелій переводить стрілки годинника на п`ять хвилин вперед. Ліза підходить до вікна. 

- Тут був колись виноград. 

- Ліза, це був плющ. 

- Так, але виноград солодший. 

 

***
 

 

Минає перша половина дня. Аврелій в цей час спить. Ліза їде до міста. На ринку вона бере кріп, петрушку і кіло зелених томатів. На розі Столітньої і Рембранта, у Мелкіса, купує м`ясо. Запаси круп та чаю вона поповнює у закладі поважного Ревілла. Заскочивши в кафе «Магнолія» випити кави, залишається там на цілих дві години. І в захваті дивиться «Жюстіну» по tv. Двоє чужинців у сірих плащах і чорних рукавичках сидять за сусіднім столом у кутку. 

- Знаєш, Торіо, мені до вподоби цей світ. Коньяк, телебачення, автомобілі. 

- Так, тут непогано. Але, слід позбутися плащів. Одягнемо щось місцеве.  

- Ліза! - Лунає вигук біля входу.  

- Кромул! - Ліза здивовано повертає голову. - Як ти мене знайшов,коли Аврелій відвіз мене в інший кінець міста? 

- Хвала Ізгрілю, це місто не безмежне. І ось я тут. 

Кромул сідає за стіл поряд з Лізою. 

- Ліза, тобі на славу я вчора вполював дракона. Двох лицарів я змусив славити твоє ім`я, Ліза. 

- Ти дурненький, ти занадто багато книжок читаєш. 

- Ліза, будь моєю. 

- Ні, Кромул ... Я не можу ... Хоча, можливо, потім ... Коли я виросту і ми станемо старішими. 

- Ти ніколи не станеш старою. 

Ліза сміється. 

- Де перстень? Ти його сховала? 

- Так. 

- Я його вкрав у самого Ізгріля. Перстень життя. Поки він з тобою, ти не постарієш. 

- Який ти милий та смішний. 

- Ти мені не віриш? 

- Звичайно вірю. Ти можеш все! - іронізує Ліза. 

- Для тебе, Ліза. 

- Дістань мені шкуру білого ведмедя. 

Кромул встає. 

- Клянуся бородою Ізгріля, завтра шкура буде у твоїх ніг. 

Він урочисто вклоняється і виходить. 

- Це він, - шепоче один чужинець іншому. - Ти його впізнав? 

- Я його впізнаю з тисячі. 

- Вперед за ним. 

 

***
 

 

Повернувшись додому, Ліза готує обід. Вона годує Аврелія локшиною з гарячим м`ясом. 

- Ми тільки день в цьому готелі, а вже якась стара карга пустила чутку, що ми коханці-втікачі, - говорить вона. 

- Весело. 

- Так, але ми тут навіть не кохались. 

- Я повний сил. 

- Ні, стривай. 

- Чому? 

- Хочу, щоб це було завтра. 

Аврелій здивовано дивиться на Лізу. 

- Завтра тут буде шкура білого ведмедя. 

- І ми будемо любитися на ній? 

- Так, Аврелію. 

- Де ти її візьмеш? 

- Мені обіцяли. 

 

***
 

 

Надвечір Ліза готується до сну. 

- Ти на дах? 

- Так. Знову будеш стежити за мною? 

- Ні. Я буду спати. Хочу побачити полюс, - каже Ліза і лягає в ліжко. 

Минає півгодини. Аврелій розмірковує: спить, чи не спить. Ми разом вже півроку, але - я досі не знаю, що вона робить вночі. Спить , чи всеж-таки стежить за мною. А можливо дійсно рахує зорі? Проклята робота. 

Аврелій схиляється над Лізою і слухає її дихання. 

- Одне я знаю точно: вона чарівна, - говорить він в голос, і виходить з дому. 

Через кілька хвилин Ліза нечутно встає і опиняється коло вікна. Озирнувшись навкруги, жінка обережно стрибає з підвіконня. 

- Дивись, Вірілію, вона зовсім роздягнена, - чути шепіт в кутку кімнати. 

- Я бачу, друже. 

- Вона нас не викриє? 

- Ні. Не думаю... 

З темряви з`являються двоє. Вони одягнені в сині джинсові костюми, на ногах - адідаси. 

- Вірілію, тутешні жінки небезпечніші за ту гидоту, яку ми сьогодні пили. Бачив її очі? 

- Я не кажу вже про шкіру. 

- Ех, Вірілію, а ми з тобою все щось шукаємо. 

- Комусь тіло, а нам лишень білизна... 

Ці двоє методично порпаються у речах. 

- Що скажеш, Господар має смак? 

- Так. І Кромул теж не дурень. 

- Годі збагнути як йому вдалось. Як він, звичайний швець, в наш світ пробрався і вкрав перстень у самого Ізгріля? 

- Ну, а сьогодні втік на Північ. Спитай мене, навіщо? 

- Навіщо? 

— А я знаю? Доки перстень з Лізою, вона - безсмертна. 

- Для неї не шкода. Але Закон порушено. Закону підкоряється навіть сам Ізгріль. 

- Послухай, друже, а чому Господар у цьому світі низький званням? 

- Він полюбив її, а в цьому світі вільним було тільки місце сажотруса. 

- Дивний світ. 

У вікні з`являється силует Лізи. 

- Дивись! Ось це так груди. 

- Обережніше, Торін. Дивись на те, на що дивитись можна. 

- На що? 

- На те, що між ними. 

- Перстень! 

- Отож ... 

- Тоді, вперед! 

 

***
 

 

- Ви його принесли? 

- Ні, Господарю, вона проділа крізь нього шнурок і носить на грудях. 

- Ти заборонив нам наближатися до неї. 

- Ну що ж ... Згиньте. Я сам його візьму. 

Чужинці зникають. Аврелій нечутно сходить драбиною до вікна, на котрому, сидить Ліза. 

- Ти знову не спиш? 

- Ой! Ти мене злякав, Аврелію. Я дивлюсь на небо ... 

- А, стежиш за мною? Що це на грудях? 

- Перстень. 

- Звідки? Кромул? 

- Він. А що? 

- Віддай його мені. 

- Поголи бороду, тоді віддам. - Ліза сміється. 

- Може щось інше? 

- Ти обіцяєш виконати? 

- Присягаюся своєю бородою. 

- Тоді, дай мені час дорахувати зорі, - мрійливо вимовляє вона. 

- Хай буде так!  

Ліза повертається до кімнати. Гасне світло. Ліза кілька хвилин дивиться у стелю, потім зітхає і перевертається на бік. 

- Ах, Кромул, можливо, коли ми станемо старішими, - шепоче вона в порожнечу. 

 

***
 

 

 

Проходить сто років. Настає черговий ранок. Входить Аврелій і вносить свій робочий інструмент. Він підходить до годинника, який висить на стіні. Звіряє їх з ручним і переводить стрілки на три хвилини. 

- Навіщо, милий? Вони поспішають завжди, - каже Ліза, вона вже одягнена. 

- Сьогодні все мусить бути вірним. До відновлення порядку залишилося три зірки. 

- Як швидко плине час. Уже сто років минуло ... А чому ми живі? Ах, так ... Отже. Раз ... Два ... Три ... 

Аврелій мовчки бере її долоню. 

- Прошу тебе, запали ще одну. 

Аврелій мовчить. 

- А де Кромул? Що з ним? 

- Він давно помер. 

- Шкода. Поки він жив, кожну ніч запалювалися тисячі зірок. 

- Ти згадала про нього недоречно. 

- Добре. Візьми перстень і дай мені те, що міг дати він. 

Аврелій мовчить. 

— Не можеш?  

- Візьми... 

Ліза знімає шнурок з перстнем. Кидає Аврелію. 

- Славетним буде той, хто всупереч Закону, дав можливість мені так довго бути в тілі людини і любити її, - шепоче Аврелій, беручи перстень до рук. 

- Хто ти? - Встигає здивовано запитати Ліза, перед тим як зникнути. 

Слідом за нею зникає Аврелій. Зникає все. Вікно, постіль, ведмежа шкура, сама кімната. Світло припиняється. Або просто згасає... 

1993 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела Про час
01.08.2011 © Автор Невідомий
Сон
03.02.2011
Випадкова послуга
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 357  Коментарів:
Тематика: Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди