30.01.2016 02:10

для всіх

120

7 | 7

 © Панін Олександр Миколайович

Рідна мати

Відгук на вірш «Коли мати окличе», СвітЛана

У моєї землі риси рук постарілої матері,
Що тримає надщерблений глек із коричневих глин.
І забилося серце, при думці, як риба у ятері,
Коли мати окличе впізнавши із тисячі спин.

Ходи сину сюди. Відвечеряй духмяною скибою.
Що ж я, доле, родила тебе вірним сином землі?
Ти один. Цілу ж вічність я біль цей ятрений сповідую
За тавро поцілунка, що Бог залишив на чолі.

СвітЛана, «Коли мати окличе»

Нене, 

Ти у серці, у пам’яті - тінню святою, 

Я над прірвою вічно стою на краю, 

Я з тобою і ти завжди поруч зі мною, 

Серед тисяч пізнаєш дитину свою

Рідна, 

Хоч буремна душа в громовицях ширяє, 

Зла гроза не лякає, ніщо не страшне:

В материнській оселі на мене чекає

Теплий хліб на стол, молоко запашне...

Люба, 

Грішний той, хто стареньких батьків забуває, 

Забувати дітей – теж невиправний гріх, 

У святій боротьбі побратимів втрачаю…

Знаю, молишся ти і за друзів моїх

Матуся, 

Хоч би як мене доля сувора ламала, 

Я любов’ю, матусю, твоєю зцілюсь, 

Працювала, страждала, дітей виглядала, 

Обіцяю, рідненька, що я повернусь!