Вмикаю дощ
з рубрики / циклу «Натхненний дощ»
Я вмикаю той дощ, що записаний вчора,
Він змиває це сонце із мого лиця,
Він вертає до мене затуманені гори,
Змусив знову забитись обмерзлі серця.
А надворі не йде. Сонце палить промінням
І не згодна тепер ані з ним, ані з днем на листку
Він - життя, він моє-бо єдине спасіння,
Він рятує цю душу забуту й хитку.
Ввімкну дощ. За вікном знову тихо аж вже
Не терплю ні хвилини монотонного звуку,
Де ти, дощ? Ти що, зник? Та невже?
Дай хоч краплю тих ліків від тихого стуку.
Заберіть календар! Не впустіть цю весну!
Не вчиняйте до літа задощенні вікна!
Не кидайте ті хмари до забутого сну,
Хай цей дощ більш ніколи! Ніколи! - не зникне.
