Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.02.2016 18:00Оповідання
Про життя  Про дівчину  Про зиму  Про життя і смерть  
Ангел
20000
З дозволу батьків
© Савчук Віталій Володимирович

Ангел

Савчук Віталій Володимирович
Опубліковано 07.02.2016 / 34796

Як і всі подібні заходи, всілякі курси підвищення кваліфікації, семінари, практикуми, цей також був марудно-нудним. Доповідач намагався якось привернути увагу слухачів до теми своїми інтонаціями, та даремно. Більшість відверто нудьгувала. Я не був виключенням. Погляд у вікно, думки взагалі були доволі далеко. Я думав про Неї, я хвилювався про Неї, бо звістка про відрядження прийшла так раптово і відбути треба було також терміново, що я не встиг навіть з Нею попрощатися. А Вона останнім часом потребувала все більше уваги, ходила якась розхристана, неуважна, то сумна, то весела…

Ось нарешті додому. Я повертався так швидко, як тільки міг. В грудях пекло від зустрічних поривів вітру, серце горіло вогнем, та я однак не стишував швидкості.

Дістався на місце під ранок. Духу не вистачило турбувати Її своєю присутністю в такий час. Хоча що я кажу?! Вона однак не може мене бачити, хіба іноді якось дивно реагує на мене. Пам’ятаю якось не втримався і своїм подихом поправив Їй пасмочко волосся, що впало на очі, коли вона схилилася на дитячими зошитами. Вона раптом підвела голову і здивовано подивилася по обидва боки кімнати. Звісно, що поруч не було нікого. Здивовано стиснула плечима і знов схилилась до роботи.

Ранок як завжди почав повільно підкрадатися з-за обрію жовто-червоною, нерівною смужечкою світла. Поступово розширюючись відбирав у темряви все більше простору, і потім раптом стрімко накрив все навкруги своїм теплим світлом. Я поспішив до Неї щоб не пропустити останні декілька хвилин Її сну.

… Його руки обережно, але міцно притискали Її до себе, їх тіла були гарячими від палких обіймів. Дихання в обох що раз зривалося. Губи пашіли від поцілунків. В перервах між ними Вона ледь чутно шепотіла одну фразу: «що я роблю? не можна так… ти не мій чоловік…» Але ледь зустрівшись з ним очима, знов притискалася до його губ своїми і втрачала волю від терпкої насолоди…

Я виринув з Її сну, як виринають з крижаної хрещенської купелі! Те що я побачив вразило мене досить сильно і я був сильно розгублений. Що мені тепер робити?! Як захистити Її?! Як вберегти?! Треба заспокоїтись… Це ж тільки сон! Це ж не на справді! Але який грішний сон…і гарний водночас…

Противне пищання годинника перервало Її сон. Розплющивши очі і солодко потягнувшись на постелі Вона повернулася обличчям до чоловіка і якийсь час напружено вдивлялася в його обличчя. Так, наче не могла впізнати, потім своїм звичним жестом потерла око, ледь торкнулася чоловікової щоки губами і встала з кроваті.

Весь ранок Вона була в збуджено-піднесеному настрої. Навіть чоловік зробив Їй зауваження, на що отримав відповідь, що Вона гарно виспалася.

Я сидів на холодильнику і відчув, що червонію від почутого…еге ж виспалася… бачив би він ЯК вона спала, а тим більше з КИМ! Ой, лишенько… Та що я можу вдіяти?! Я складав присягу робити все щоб Вона була щаслива і здорова. Але й берегти від нападів Лукавого, бо це не інакше як його іграшки! Любить він людину спокусити такими речами. Але не можу я забрати в Неї мрії.

Дорогою до роботи Вона щораз чомусь мрійливо посміхалася, через що двічі не привіталася до зустрічних знайомих, які з подивом подивилися їй в слід. Мені було соромно за Неї. Треба якось повернути Її до дійсності, вирвати з того мрійливого стану. Але як? На зустріч неспішно дорогою сунув великий вантажний автомобіль. Ага! Я швидко влетів до кабіни і щосили дав на клаксон! Повітря рвонуло у растр повітряного сигналу і вулицю накрило дике ревіння. Проте сталося не так як гадалося! Вона привітно махнула водієві рукою, а той від несподіванки мало не вдавився бутербродом…Мені не залишалося нічого, як летіти Їй вслід.

Відчинивши свій кабінет Вона скинула плащ і повісила його на гачок. Потім поправила зачіску біля невеличкого дзеркала. Уважно роздивилася обличчя, усміхнулася сама до себе і в цей час у двері хтось постукав…

Ранок починався як завжди. Підняти дітей, приготувати сніданок, нагадати чоловіку зайти до магазину. На себе за звичай залишається 5-7 хвилин на чепуріння. Вправними рухами розправилася з очима, акуратні рухи помадою. Голівка в право, потім вліво, два-три рухи по волоссю і гайда на роботу.

Як іноді не хочеться йти на ту кляту роботу! Хай хто там що каже, що це свята справа навчати діток уму-розуму, та як же останнім часом змінилися ті дітки. Про слова вдячності не варто і мріяти частіше це грубощі, відкритий бойкот всіх правил і обов’язків. Лише одиниці щось прагнуть і про щось конкретне мріють, а інші пливуть по життю як ті трісочки у каламутному потічкові обабіч дороги після рясного дощу… Та був лишень один стимул на неї йти. Там був Він. І через це все інше відходило на другий план. Вона давно потайки приміряла Його до себе. Звісно не виказуючи цих почуттів не тільки Йому, але й собі боялася зізнатись, що небайдужий Він їй. Як не відмахувалася від цих думок і почуттів і соромила себе подружньою зрадою, і осудом друзів, і перед Богом гріх, та все дарма. Він просто не йшов в неї з голови… А гірше всього це ніч! Як насниться їй який сон… Боже, іноді ранком аж млосно самій згадати те сороміцьке дійство! Та ще так же ж все натурально, неначе фільм який подивилася. Не раз вже діставала зауваження від чоловіка за те, що десь «хмаринки рахує» коли він до неї промовляє. Та добре коли він в гуморі, тільки насвариться жартома, а як бува сам не в настрої, то починає пійодити, що хто зна про що думки маєш, до сім’ї діла немає, в хаті і те не роблено, і інше… Так і жила. Вдень раділа бодай малій можливості хоч би побачити Його, ввечері вдома якось трималася рівненько з чоловіком і дітьми, а вночі, вночі вона була Його!

Про те, що є місце в місцевому навчальному закладі він взнав випадково, від знайомої. Не маючи на той час постійної роботи вирішив йти на співбесіду. Та яке ж було здивування, коли в кабінеті керівника побачив колишнього співробітника. Погомоніли про те та се. Знали одне одного давно, тому питання було залагоджено швидко. Вийшов з кабінету з впевненістю в тому, що має посаду. Невдовзі став до роботи. Перший тиждень пішов на знайомства, вивчення контингенту і своїх обов’язків. З місяця півтора волосся на голові на при кінець робочого дня ставало дибки. Стільки нових обов’язків, кількість документації просто гнітила. Але треба розбиратися. Мав характер впертий і твердо вирішив дійти до всього своїм розумом. Хай і довше, та надійніше. Так помалу пройшов перший місяць роботи. Аж ось і перший корпоратив нагодився. Як і годиться, треба йти. Бо де ж краще можна взнати колег, як не під час неформального спілкування. Під чарочку можна і щось корисне взнати і пораду стосовно де кого почути. І не було б нічого на тому заході неординарного і не очікуваного, як би не Вона. Після якогось там за рахунком тосту перейшли до танців. Зрозуміло, новенький мужчина в колективі ( з невизначеним сімейним статусом! ), привернув увагу не тільки самотніх жінок, але й інших. Тому, щоб не напружувати атмосферу серед жіноцтва, вирішив по танку для кожної. Та коли дійшла черга до Неї, він напружився. Ні Вона не була супермоделлю з голівудською фігурою і відповідною посмішкою, але щось в Ній кріпко до себе вабило. Та регламент є регламент. Вже потім, коли пішло друге коло він надавав Їй перевагу…

Ввечері, лежачи в ліжку переварював набуту за вечір інформацію. Чи йому тільки так здалося, чи Вона таки дійсно якось особливо на нього дивилася?! Певно це під дією алкоголю людина так себе повела, а він і вуха розвісив. З тим і заснув. Але всю ніч йому снилися якісь мавки у дивних платтях, крутили кружляли кругом нього. Дратувалися, вабили окремими частинами дівочого тіла, він виривався, тікав і шукав ЇЇ. Та марно, в кожному слідуючому обличчі була інша…

Весь слідуючий день ходив наче побитий, як привід не помічав інших, робота не давалася зовсім. На силу діждався вечора. І що Вона тобі?! Вкотре питався сам у себе. В Неї є чоловік, дітки, ти Їй не потрібен. Та й лізти в чужу сім’ю це гріх. Невеселі спогади про зраду зовсім зіпсували настрій. Відкривши холодильник дістав спітнілу пляшку коньяку, налив чарочку, на кілька секунд про щось замріявся, а потім випив разом весь вміст. Алкоголь запік у середині, але не так сильно, як колись пекло його серце від зради і втрати родини…

Ліг рано. Сон ніяк не йшов, а думки цілими роями гуділи в голові і не давали спокою. Проносилися старі події, обличчя колишніх друзів, співробітники і все те, що ми не встигаємо згадати за буденними клопотами. Десь за північ таки заснув…

Був звичайний березневий ранок. Той час коли зима ще намагається сперечатися з весною, тягаючи «ковдру» на себе ранковими морозцями, та інколи навіть сніжком, який танув за дві-три години по тому. Десь в далині пробивалися перші пісеньки пташок, які раділи швидкому закінченню зими і приходу теплої пори року. Природа помаленьку оживала.

Він повертався додому. Настрій більш чим прекрасний. Сьогодні побачить Її, сьогодні жіноче свято, а це саме той момент, коли буде нагода привітати Її і таки зробити той крок на зустріч, який Він таки наважився зробити. Як кажуть є привід і є місце. Тому Він трохи поспішав. Не те щоб занадто, але патруль на виїзді з міста затримав його на деякий час, і Він мусив поспішати, аби вчасно прибути на зустріч до Неї. На задньому сидінні погойдувався гарний букет квітів, а у внутрішній кишені куртки маленька коробочка з вишуканим ланцюжком, на якому висів Її знак зодіаку. До місця було їхати ще з десяток кілометрів. Нетерплячка таки давала про себе знати, тому що Він постійно змушував себе знижувати швидкість, яка поза власною волею, чомусь постійно збільшувалась. Замріявся… Її обличчя, очі. Карі очі. А який особливий вогник в них світився, коли Вона щиро сміялася. Ще раз прокручував в голові все що мав Їй сказати. Раптом, серед фрази в голові почув сторонній звук?! І не встигши спитати сам у себе що це було почув, що авто втрачає керування! Швидко вдарив по гальмах! Все як вчили в автошколі, - кермо в бік занесення, скинути геть оберти, потім в іншу сторону! Але машина не трималася дороги. Ранковий мороз скував вологий асфальт, покривши його тоненьким скельцем льоду… Авто почало обертатись кругом себе! Оберт, ще оберт… Узбіччя налетіло з лівого боку невеликим чагарником. Шурхіт мерзлої землі під колесами, і авто полетіло з узбіччя на зустріч деревам… Радіо чи то від удару, чи просто знущаючись раптом заволало на всю потужність: «Я свободен! Словно птица в небесах»…Пісня лунала все тихіше і тихіше. А потім настала тиша… Тільки березневий вітер хилитав серед торішньої сухої трави яскраву пляму святкових квітів…

…Увійдіть! Вона повернула голову до дверей. На порозі стояла колега. Колір її обличчя мало відрізнявся від кольору стін. Воно було штучно-біле. Потім, крізь якийсь смоляно-чорний густий туман, Вона тільки почула уривки слів: «дорога; слизько; злетів; на жаль; загинув». Сил вистачило тільки для того щоб опуститись на стілець.

…Він хотів би заплакати від тої туги, що огортала іноді його нутро, туги від безсилля, від того, що був такий нерішучий і марнував час. Та так і не встиг сказати Їй що кохає. Але тепер все було інакше. Тепер Він буде поруч з Нею завжди. І байдуже, що лише Її ангелом!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.02.2016 Поезії / Романтичний вірш
Я є
10.02.2016 Поезії / Вірш
Старість
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
проза
04.03.2013
Друг
27.01.2016
Писати?! Навіщо?
07.02.2016
Ангел
13.03.2016
Попутниця
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 74  Коментарів: 6
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 08.02.2016 22:59  © ... для Віктор Насипаний 

Щиро вдячний за відгук пане Вікторе і радий знайомству, хоч і віртуальному. Цінність написаного не в кількості тих, хто його прочитає, а в кількості емоцій і думок, що написане викликає. Для мене ЦЕ важливо. І якщо моє оповідання змусило Вас пофантазувати і побачити якісь інші варіанти розвитку подій, значить я писав не дарма. Щасти. 

 08.02.2016 21:56  Віктор Насипаний для © ... 

давненько я не читав прози. не маю терпіння до неї. хіба що новелки чи якісь психологічні шкіци. на сайтах багато важкої прози: і мова тяжка, і "води"багато. тому такі речі нечитабельні. важко знайти таку золоту серединку, щоби всього було в міру. у вас вийшла хороша оповідка, добре сприймається. можливо, є нюанси по сюжету. трохи по- іншому бачу розвиток подій. але то ваше авторське. може, буде інше закінчення. моє шанування! 

 08.02.2016 19:28  © ... для Лариса Пугачук 

Дякую пані Ларисо за відгук. Радий, що таки стривожив, а не залишив байдужою, відповідно не дарма писав... Самий перший мій прозовий нарис є тут на порталі під назвою "Друг". Щасти.)) 

 08.02.2016 19:26  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую Таню за відгук і підтримку.)) 

 08.02.2016 10:08  Тетяна Белімова для © ... 

Зворушлива оповідь! Мені здається, що Ви внесли незначні правки? Образ янгола-охоронця вийшов ліричним, навіть людським.
Завершення не дуже оптимістичне, але дуже світле!
Успіху Вам у Ваших прозових творах!  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
03.12.2011 © Т.Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди