Вечір у Львові
Знову вечір холодний і люди якісь невеселі.
Котить світом автобус і струшує дощик із пліч.
Водіє, та ж відкрийте нарешті середні двері!
Я від натовпу стертого вийду у львівську ніч.
Підійду до паломництва свого, своєї прощі -
Стоїть цар кам`яний, його царство навколо, - книжки.
Драстуй, Федоре, Федоре древній, з книжкової площі!
Де поділися наніч усі твої древні казки?..
Ну як хочеш, мовчи, не порушуй зітханнями спокій.
Онде храми блищать, ліхтарі одягнули тремкі.
Тиша свіч і ікон. Тільки спів, молитви й мої кроки.
Михаїла.
Успіння.
Які ви красиві й святі.
Підіймаюся вище, руїни чорніють під небом.
Телевежа горить, протинає металом зірки.
Кілька сходинок - все! Я над містом, що манить до себе,
Тче полотнище колій, із вулиць плете колоски.
Мій замріяний Львове, оплоте дивацтва погоди,
Який вічно полоще бруківку у сірім дощі!
Дай надихатись світлом твоїм, дай твоєї свободи,
Дай в тобі розчинитись -
Незнано,
Назавжди,
Вночі.
