12.02.2016 09:23
Без обмежень
100 views
Rating 5 | 4 users
 © Оля Стасюк

Рвуться потяги

Рвуться потяги коло станції, 

Прив’язь колій їх геть не тішить:

Хочуть солоду, 

Хочуть грації, 

Хочуть неба, 

І хмар, 

І тиші.

Як мустанги, леткі й сполохані, 

У броню заводську закуті, 

Може, 

В небо й полин закохані, 

Чи начулись нічних прелюдій.

Прорізають тумани й віхоли, 

І, зціпивши залізні зуби, 

Вчаться так, як і люди, дихати, 

Киснем поля на повні груди.

І, якби не ці довгі колії, 

Які зв’язують, притискають, 

Хто б спинив їх чужими долями, 

Хто б зловив їх за небокраєм?..

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Бути зливою / Вірш | Оля Стасюк 18+». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Ретуш граней / Вірш | Оля Стасюк 18».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.02.2016 14:26  Тетяна Чорновіл => © 

Відчувається, що їздиш потягами! ))

Вірш гарний, ритмічний! Порівняння з мустангами дуже сподобалось!

 12.02.2016 13:23  Олександр Новіков => © 

один казав що життя наше - потяг, інший казав - перон) 

 12.02.2016 13:19  Каранда Галина => © 

))) написано класно)
та добре, що корови таки не літають... і потяги))) 

Публікації автора Оля Стасюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо