Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.02.2016 19:11Оповідання
Жахи  Для дорослих  
20000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

СПАДОК

Дарія Китайгородська
Опубліковано 12.02.2016 / 34893

Нещодавно в нас сталася радість: ми придбали свій дім, свою малогабаритну фортецю. І нехай наша неприступна твердиня знаходиться в будинку, який збудований ще до мого народження, і євроремонтом там, правду кажучи, навіть не пахне, нас це не бентежить. Адже головне – не кількість метрів і вартість фарби на стінах, а відчуття дому. У нас воно вже є.

Ми живемо в нашій новій хаті втрьох – я, коханий і Мурка. Ви все вірно зрозуміли: Мурка – це наша киця, сіро-блакитна сибірська красуня. З коханим я знайома вже дванадцять років, а з Муркою – всі п`ятнадцять, тому часом буває важко зрозуміти, кого з них я люблю більше. Та й моя ліпша половинка обожнює наше пухнасте киценя, хоча, звичайно, іноді кидає грізні погляди на покусані вазони та розґрабану землю в ринках.

Як би там не було, почесне право першій зайти в нове житло дісталося Мурчиним пухнатим лапкам: вона пишно й поважно пройшлася коридором і відразу звернула на кухню. Розумниця, що тут скажеш! Однак вразило мене не це: коли відчинилися двері в квартиру, і я ступила на поріг, мені здалося, що вглиб коридору простягається сріблястий тунель, і там, десь далеко в глибині, вже зникає Мурчин хвіст. Я мотнула головою, протерла очі – і виявилося, що ніякого тунелю немає, а навпроти вхідних дверей висить величезне старовинне дзеркало в срібній рамі.

«Оце так-так! Це ж зі страху оніміти можна! – промайнуло в мене в голові, коли я мало не врізалася в гладеньке скло. – Хто ж так дзеркала вішає?!»

Я обернулася до чоловіка і здивовано запитала:

– Милий, звідки взялося це одоробло? По-моєму, коли ми дивилися квартиру, дзеркала не було… Та й дивно: така річ, ніби навіть старовинна, значить – дорога... Чому ж залишили, коли виїжджали звідси?

– Та ну! Я думав, ти помітила... Ми ж коли вперше сюди прийшли – оглянули все, адже так? І на балкон разом виходили. Ти хіба не побачила: дзеркало стояло прихилене до стіни, а зверху якесь лахміття висіло. Я ще здивувався: така коштовність – і тут... – почав пояснювати мені коханий.

– Бр-р-р, – здригнулася я. – Викиньмо його, не до душі мені це дзеркало, – попросила чоловіка.

– Ну що ти! – обурився коханий. – Це ж напевно антикваріат! І взагалі, треба про нього дізнатися у колишніх власників квартири…

– Ну то сам і дізнавайся! – розлютилася я. – Не буду морочити голову всіляким мотлохом!

І більше дзеркало ми не обговорювали. Воно залишилося на своєму місці, і я частенько лякалася, відчиняючи вхідні двері та втикаючись у темному коридорі у щось сріблясте й моторошне. Так ми дожили до весни, а там і літо завітало на поріг. І ось одного разу сталося ще щось більш загадкове й навіть трохи страшне.

Якось повертаючись додому, – а було ще не пізно, так, легкі сутінки, я вийшла з тролейбуса й попрямувала до нашого дому. Мій шлях пролягав вулицею, в три ряди засадженою каштанами. Вони саме вистрілили своїми квітами-свічками, і повітря було наповнене п’янкими пахощами. Я повільно брела, насолоджуючись чарівним вечором та вільною хвилинкою. Раптом блиснула блискавка, оглушливо гримнуло – і за секунду полив дощ, та такий, що я за мить промокла до останньої нитки.

Що тут дивного? – скажете ви. – Навесні та на початку літа грози – часті гості. Й, звісно, з громом і блискавкою. Так і є. Однак мені здалося, що саме з цієї грози все й почалося.

Я забігла в під`їзд, гарячково відшукала в сумці ключі й, мріючи швидше переодягтися в сухе, відчинила двері… І просто перед собою в дзеркалі побачила високу темноволосу жінку років сорока, одягнену за модою сімдесятих років минулого сторіччя. На голові у неї була смішна кокетлива беретка, а на ногах – черевички на товстій платформі. Тільки погляд незнайомки, на відміну від її одягу, зовсім не був грайливим: він пронизував холодом і недоброзичливістю.

Спочатку мені здалося, що в дзеркалі – то я. Я навіть торкнулася голови рукою, щоб перевірити, чи дійсно на мені цей кумедний берет. Але потім мені дійшло, що у цієї дами – чорне волосся і такі ж очі, а я русява й сіроока. Хвилину ми з нею дивилися одна одній в очі – і час ніби зупинився. Потім жінка повільно зняла беретик, розпустила волосся і почала розчісуватися, а вичесані коси намотувала на гребінець. Ось вона сховала гребінець у кишеню, зловтішно посміхнулася – і зникла.

Знесилено впавши в коридорі на пуфик, я намагалася зібратися з думками: «Галюцинація? Але чому? Я ж не приймаю ніяких ліків, нормально їм – не з голоду ж привиділося! Треба все розповісти коханому», – вирішила я. І того ж вечора так і зробила. Свою розповідь я закінчила словами:

– Милий, викиньмо це прокляте дзеркало! Я його боюся…

– О, ти ще заплач! – саркастично вигнув брову коханий. – Що ти, як маленька, дурню вигадуєш? Нормальне дзеркало, можливо, навіть дороге. Я тут хлопцям знайомим з антикварного салону хвалився нашим спадком, так вони кажуть, що цілком можливо...

– Чим-чим? – не зрозуміла я.

– Ну дзеркалом! Воно ж нам ніби у спадок дісталося, бо його ж колишні господарі не забрали, – уточнив коханий.

– А ти у попередніх власників квартири не питав, чому вони його не забрали? – допитувалась я.

– Ти знаєш, – зніяковів мій чоловік, – я вирішив не турбувати їх. Ми ж розплатилися з ними за все...

– Ясно… Хочеш, щоб дзеркало тобі дісталося! – розсердилася я. – А раптом вони його просто забули?

– Що з воза впало, те пропало! – засміявся коханий. – Ну що ти супишся, глянь, я тобі подарунок приніс…

Кажучи це, чоловік вийняв красиву коробку, перев`язану стрічечкою, жестом циркача-професіонала розгорнув її – і перед моїми очима з’явилися щітка для волосся, оздоблена сріблом, і вишуканий гребінь зі срібною ручкою. У мене від жаху волосся стало сторч: точнісінько такий гребінь був у пані з дзеркала! І якщо я щось скажу коханому, то він розгнівається й образиться... Довелося взяти подарунок, вдати радість і подив і вислухати лекцію про те, як мої нові щітки-гребінці пасують до старого дзеркала.

А потім я помітила дивну поведінку нашої Мурки. Раніше наш пухнастий колобок любив розглядати себе в дзеркалі. Уявляєте: стає на задні лапки, а передніми спирається на нижній край дзеркала – і дивиться. І така запишена, як справжня пані! Тепер же наша киця не тільки не підходила до нього, а пробігала повз дзеркало, наче за нею гналися семеро собак.

Десь за кілька тижнів наша Мурка захворіла. Для нас це стало, як грім з ясного неба, бо раніше такого ніколи не траплялося. Наше життєрадісне Мурко відмовлялося від їжі, цілими днями лежало в кріслі й тихенько плакало від болю. Не розповідатиму, що нам довелося пережити, поки з`ясувалось, що її болить. Той, хто любить котів, – мене зрозуміє. Час від часу ми викликали швидку ветеринарну допомогу, іноді возили Мурку в лікарню.

Моя мама, дуже мудра жінка, дізнавшись про те, що сталося, сказала, що кішки завжди беруть на себе перший удар, спрямований на господарів. Я тоді не зовсім зрозуміла, що вона мала на увазі. Усвідомлення прийшло пізніше.

Наступного разу чорняву пані я побачила в дзеркалі вночі, коли йшла на кухню випити води. Причому я точно знаю, що вона там стояла і чекала, щоб хтось пройшов коридором і побачив її. Жінка мала такий же вигляд, як тоді, вперше. Вона повільно витягла руку з кишені й показала мені ножиці, а потім почала стригти сама себе, неакуратно розкидаючи навколо цілі пасма. Незабаром на голові дами залишилися короткі кущики нерівно вистриженого волосся. Вона підняла голову, безгучно засміялась і щезла.

Я вирішила не розповідати чоловікові про подію – все одно не повірить. А через деякий час помітила, що коли розчісуюсь гребенем, дивлячись у це дзеркало, вичісую багато волосся, якщо ж користуюся цим же гребенем без дзеркала або, наприклад, біля дзеркала на роботі – нічого незвичайного не відбувається. Тому, щоб не стати лисою, вдома я взагалі перестала дивитися в дзеркало. Тільки іноді, мигцем, відчиняючи вхідні двері, зачіпала поглядом сріблястий тунель і свою фігуру на його тлі.

Одного разу, вкотре повертаючись з лікарні й несучи на руках знесилену від ліків Мурку, біля під`їзду я натрапила на сусідів-бабусь, які сиділи на товстій колоді (вона в нас замість лавки). Чемно привітавшись, я зібралася зайти в під’їзд, проте стара пані, яка сиділа скраю, вчепилася мені в рукав і попросила провести її до ліфта. Мені було незручно, адже сама кицю несу, але як тут відмовиш! Я довела бабусю, натиснула кнопку ліфта і вже повернулася, щоб відчинити свої двері, коли навздогін мені почулося:

– Зміни дзеркало!

- Що? – повернулася я до бабусі.

– Дзеркало зміни, кажу! – сказала вона і спокійно увійшла в ліфт.

І мені відразу в голові прояснилося. Увійшовши в квартиру, я натхненно взялася до роботи. Спершу натягнула гумові рукавички до ліктів, знайшла старе простирадло і накрила ним дзеркало. Засліпивши «ворога», я зняла раму. А на стіні, під товстим дюбелем, на якому тримався цей антикваріат, висів... старий гребінь з намотаним чорним волоссям!

Неприємну знахідку я спалила. Дзеркало – віднесла на смітник і простежила, щоб його вивезли на сміття. А коханому сказала, що випадково розбила його улюблений антикваріат, коли намагалася помити. Найдивніше те, що він повірив і зовсім не сердився. І Мурка незабаром одужала, а моє волосся більше не випадає.

Одного разу я знову зустріла біля під`їзду ту саму стареньку. Вона хитро примружила око й сказала:

– Що, колишня господиня більше не пустує? Велика майстриня була на різні капості.

Я навіть не стала питати, кого вона мала на увазі. Все закінчилося – і гаразд. Не те щоб мені було нецікаво, просто, як каже моя мама, сиди тихенько, щоб не знало лишенько...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
29.01.2016 Проза / Оповідання
ЛЕГЕНДА ПРО СТАРИЙ МЛИН
23.02.2016 Проза / Оповідання
ТАЛІСМАН
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Нехай залишиться нерозгаданим?
21.11.2014
Диво дивне
12.02.2016
СПАДОК
20.04.2016
Ранкові дива
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 75  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.02.2016 22:30  © ... 

Дякую:) 

 13.02.2016 03:02  насипаний віктор для © ... 

щось у цьому є. а написано добре. плюсую. 

 12.02.2016 23:58  © ... для Каранда Галина 

Ну, щось десь колись таке було ;) Інакше мені не пишеться... 

 12.02.2016 22:34  Каранда Галина для © ... 

моторошно...
це з життя? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
27.03.2012 © Микола Щасливий
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
12.04.2014 © СвітЛана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди