1692
Зима.
Cічень ходить сутуло, розсипає сніг під квартири
Десь ще ехом б’ється в вікні сяйво новорічних вогнів.
Січень самотньо й безжально краде у людей віру.
Зі словами «Я лише повертаю те, що вважаю своїм»
Аптеки гудуть, на відміну від парків, ринків.
Небо пусте, зіркам остогидли великі міста
На вулицю тихо вийшла жінка.
Кричала «Чорт, що я знову зробила не так?»
Чорне волосся тяглось по дорозі шлейфом,
Брудне, як весільна сукня, чисте наче душа.
Вона йшла крізь дороги широкі, вузькі алеї.
Сліди по снігу босоніж лишала.
Холодно. На ногах пальці стають синіми.
Вона знає «Я сильна»
Страшно. До землі нагинається спина.
Кричить «Я НЕ ВИННА!»
Тихо. Ніч безжально з’їдає вечір.
Розуміє «Я приречена»
Зима.
Січень в кишеню кладе bond і запальничку.
Вимикає гарячу воду. Лишає людям холодні ванни.
Січень в усьому місті надію знищив.
Іронічно «Хто сказав що вона помирає остання?»
Жінка прийшла мовчки, нічого не видно.
Руки опущені вниз, очі заплакані.
Бувай, ще одна із Салемських відьом.
І тобі колись возведуть пам’ятник.
2015 р.
