Про те, що і ти
Прощавай. Іноді так хочеться сказати це своїм страхам, комплексам і колишнім дівчатам. Ні. Ти вкотре стоїш на вокзалі і говориш це тому, без кого життя здається неможливим. Тим самим друзям, яким можна розказати всі свої проблеми одними лише обіймами. До зустрічі.
Вокзал, зупинка, сльози, які він/вона не побачить. І єдине, що ти зараз думаєш: ми так і не зробили нормальне фото. Хочеться повернутися назад. Записати на касету дні, які ви провели разом і поставити на повтор в старому програвачі.
Все втрачає суть…
Двоє стояли перед відкритим ротом автобусних дверей, який от-от відкусить його у неї. У них лишалось 3 хвилини.
-Що ти думаєш? Вона сказала це так, ніби небо в ту ж мить мало впасти їй прямісінько на голову. Вітер ламав кісти її рудому волоссю. Вона спитала це так, ніби очікувала відповіді.
-Про те, що і ти…
Час зупинився. Три хвилини почали зворотній відлік.
«Те, що і ти». Вона ненавиділа, коли хтось так говорив. З неї наче вийняли клапоть без того мізерної душі і кинули ним в обличчя.
Цікаво. Про що насправді думають люди, коли говорять так? Точно не ті слова про які треба мовчати. Не ті, якими можна говорити до ранку.
Всього лише одна беззвучна репліка в твоїй голові.
Невже їм також здається, що дощ – це лише протест проти весни. Невже теж думають, що треба бігти додому кормити ще ненароджених вовченят?
Невже їм теж час приймати ліки від хворих нирок?
Чому всі такі однакові?
Пів метра між ними ставали прірвою, яку не перейти. Вона бачила його, а ступити вперед, торкнутися – ні, не могла. Їй би кинутись в обійми, в поламані ребра, стати відірваним ґудзиком на пальто і поїхати з Всесвіту, танцювати з слонами в індії, слухати музику. Дружба часто дає надію. Краде затишок. Прощавай.
Ким вона була? Окрім, офісного працівника, поета-невдахи і люблячої мами? Та, що ніколи не була кимось. Її вигадували. Забивали якісь дані в систему спогадів, того чого не вистачало – придумували. Малювали картини. Розчаровувались.
Дівчина стояла мовчки. Краплі нерухомо зупинилися в просторі. Ненависть зникає.
-Про те, що і ти?
Вона посміхається. Невже він теж подумав, що скоро «ці дні». Невже він теж хвилюється чи там за десятки кілометрів в його коханого не промокли ноги і, як він буде їхати додому. Сміх.
Про те, що і ти думаєш.
Про те, що і ти відчуваєш.
Про те, що і ти пишеш вночі.
Про те, що і ти спати, бачити сни.
Про те, що і ти вмикати музику на телефоні.
Про те, що і ти гладиш кота, все бісить навколо.
Про те, що ти їде дах. Час йде так само біжить повз коридори крізь спогади перечіпається навіть час про те, що і ти.
Все зливається воєдино. Час, простір, люди, комети, люди-комети, бездомні собаки. Нічого не має статі, не має жодних ознак живого чи мертвого.
Вибухає в її голові.
Залишає в мозку і на очах шрами…
-Про те, що і ти. – тихим голосом каже він.
-Теж хочеш морозива?
