Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
14.02.2016 11:35Новела
 
40000
Без обмежень
© Артем Чекаленко

Всенижній

Артем Чекаленко
Опубліковано 14.02.2016 / 34922

Нога чоловіка із прямою, ніби щойно з палі, спиною гордо ступала вулицями засніженого мегаполісу. Його постава, рівні розмірені кроки видавали в ньому аристократа, але в його компанії будь-який аристократ видався б прісним і нецікавим шматком самозакоханості. Його борідка-еспаньйолка, що лише додавала його римському профілю різкості, не дивлячись на жахливу хуртовину, пануючу над містом вже кілька годин зовсім не біліла. Це ж стосується і його чорного пальто та циліндричного капелюха. Його одяг м’яким, і впевненим голосом гримів: «Захоплюйтесь мною!».

Тростина, яку він, здавалося, ніколи не випускає з рук, ритмічно постукувала по бруківці в такт його крокам. Це неймовірно гарна річ. Ручка, вирізьблена з кістки якоїсь істоти давно зниклого виду отримала форму собачої голови, чий оскал і встромлені до пащі срібні ікла змушували здригнутись і вкритись мурашками, але в той же момент захоплюватись красою цього майже живого предмета.

Її плавне й мелодійне поцокування повністю перекривало шум вітру, змушувало його стихнути та створювало ілюзію тиші. І хоча граційність ходи вищезгаданої особи не підлягає сумнівам, лише його вірний слуга, що весь цей час слідував за ним, бачив справжню причину такої нерозлучності з тростиною.

«Напевно його досі турбує стара рана» - із щирим співчуттям ледь не вголос подумав той, що йшов слідом.

- Ти щось сказав? – не обертаючись промовив господар. Як же тяжко перебувати в компанії з тим, хто знає все, що відчуває емоції як гончі пси свіжий запах.

- Ні, володарю. Я лише на мить піддався роздумам про минуле.

- Не зви мене володарем. Я думав ми друзі. – цього разу він повернувся, і з добродушною посмішкою блиснув хитрими очима, що таїли в собі велику мудрість, більшу за всю людську історію, та не направленої у вірному напрямі.

- Так, звісно. – вражений цими словами, відповів слуга. Він і уявити собі не міг, що коли-небудь пан так тепло звернеться до нього. «Невже він дійсно мене цінує? Невже він не такий огидний як усі думають?»

- Ти ж протреш мені черевики, за старою дружбою? – вмить світ наївного слуги обвалився, він згадав кого обрав своїм володарем і, присівши на одне коліно, почав чистити чорні, як і серце чоловіка з тростиною, що не стримував злорадну посмішку, черевики. Вже багато років після своєї смерті хлопчина працює на нього, але все ніяк не звикне до випадів царя лицемірів, йому не можна не повірити.

Тиша тисне на барабанні перетинки, вони йдуть в нікуди. Вони йшли, а квартет вершників уже завершив приготування і лише чекає наказу почати.

Як дощ ясним днем перед ними з’явився хлопчик. Він, закриваючи обличчя своїми худорлявими ручками, як об скелю вдарився об чоловіка у високому капелюсі, після чого сталось жорстке падіння на м’які тканини.

- Геть – м’яким вольовим голосом вимовив чоловік-айсберг, і той, що йшов позаду одразу ж зник за стіною снігу, що витав над містом.

Хлопчик навіть і не думав вставати, так-само як і до падіння він закривав лице руками, можна було б подумати, що хлопець просто замерз у цій позі, аби не постійні схлипування – єдиний признак життя, який він проявляв.

- Чому ти плачеш? – запитав дядечко з тростиною, присівши так, щоб очі малого опинились напроти його очей коли звільняться від рукавичок.

Ця маленька істота здалась йому порятунком від тяжких думок, він згадає ким він є і відкине всі сумніви, хоча, скоріше це короткочасна відстрочка.

Дитина відвела руки від очей і кілька секунд заворожено дивилась у молоде гладенько виголене обличчя юнака напроти, повне співчуття і неприхованого бажання допомогти в ледь не прозорих повних цікавості очах.

Схлипування припинились – впевненість, що випромінював усім своїм зовнішнім виглядом чоловік і щира добра посмішка дали свої плоди.

- А я й не плачу! Я просто засмутився! – втік від питання хлопчик, різко піднявшись і схрестивши на грудях руки.

- І чим же ти засмучений? – ще ширше посміхнувся співбесідник.

Хлопчина зам’явся і стер награну впевненість з обличчя.

- Я заблукав. – опустивши руки вимовила дитина, на чиєму обличчі знову з’явилась гримаса щирого болю й розчарування.

- Це і все? Давай я відведу тебе додому. – простягнув він руку хлопчику.

Маленьке творіння біологічних процесів із налитим радістю лицем міцно схопилось за простягнуту руку допомоги.

- Я живу напроти кав’ярні «Чарівна Мить» - впевнений у необхідності наданої інформації ледь не закричав хлопчик.

Вони мовчки йшли у заданому напрямі, голову «добродія» знову захопили тяжкі думки.

- А про що ви так сумно думаєте? – почав діалог малий

Захоплений зненацька таким питанням в лоб панич в пальто міг лише швидкоруч відповісти якусь нісенітницю, але зараз він хотів бути чесним, якщо не з хлопчиною, то хоча б із самим-собою.

- Мені здається, що щось роблю не так, що я давно роблю щось не так. Мені здається, що все те чого я досяг насправді мені не потрібно – не надто розраховуючи на розуміння з боку дитини продовжував відповідач – я заблукав у лабіринті своїх вчинків і коридорі почуттів.

- Ви теж заблукали?

- Так, хлопче, так, я заблукав. Я давно і глибоко заблукав, глибше ніж будь-хто може собі уявити. Я зробив багато дурниць. Я зробив багато поганих речей, а намагався зробити ще більше.

- Хіба вам подобається бути поганим?

- Ні, ні. Зовсім не подобається – продовжували вони розмову будучи вже під будинком напроти кав’ярні «Чарівна Мить» - я ніколи не хотів бути поганим, я… я лише хотів бути як Він. Просто… просто щось пішло не так, я ж просто був ображений.

Вперше за сотні років він втратив контроль. Все, що він міг – стримувати сльози перед цікавими очима маленького співчутливого хлопчика, виправдовуючись не перед ним, не перед Богом, а перед собою.

- Пробач мене, пробач – стоячи на колінах просив чоловік, що розгубив останні залишки впевненості.

- А знаєте, і зовсім ви і не поганий. Просто скажіть усім, що вам шкода, вибачтесь. Бабуся каже, що люди завжди пробачають одне-одного. Виж не зі зла, я ж бачу, що ви хороший. А давайте дружити. – хлопчик зняв рукавичку і дав її розбитій людині – Тримайте, це на пам’ять, тільки колись повернете, бо бабця сваритиме. Ще колись обов’язково погуляємо – крикнув на прощання маленький сирота, забігаючи в будинок.

Кілька хвилин чоловік провів у роздумах, знову крокуючи в нікуди і міцно тримаючи у вільній від тростини руці рукавичку. Колишня впевненість повернулась і кожен крок особи з римським профілем і борідкою-еспаньйолкою викликав би щирий захват будь-кого, хто його побачив би.

- Азазелю. – звернувся він до снігової пустоти.

- Так, повелителю. – відповів слуга, що з’явився з неї.

- Сьогодні у вершників буде вихідний.

- Але ж … такі довгі приготування

- Ніяких «але»! Завтра поговоримо! – вигадуючи, що б збрехати під час завтрашньої розмови зник у хуртовині той, чиїм сенсом було підтримання Ян будучи Інь.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.02.2016 Проза / Казка
ЩАСТЯЧКО
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Новела
12.03.2016 © Марина Життєва
Твоя прохолода
14.02.2016
Всенижній
14.02.2016
Псих
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 91  Коментарів: 2
Тематика: Проза, новела,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.02.2016 13:16  © ... для Сліпокоєнко Роман 

Дякую.

 14.02.2016 12:21  Сліпокоєнко Роман для © ... 

Вітаю тебе на проекті Артемко)) Нас тепер троє і ми можемо оголошувати про діяльність Хацьківської школи))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди