Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.02.2016 13:47Мініатюра
Для дорослих  Для студентів  Про людину  Про життя  
Маєш триматися
20000
Без обмежень
© Олена Яворова

Маєш триматися

Олена Яворова
Опубліковано 15.02.2016 / 34953

І у дні, дні, коли я бува заходилась мокрим кашлем - нежить минув, і горло вже не боліло, та кашляла я бува страшне, - мені згадувались хвилини, дні, тижні у оздоровчому пансіонаті – три років тому, мабуть, найнебезпечніші та найстрашніші хвилини у моєму житті.

Що колись були.

...Вечір і день кашлянь за плечима, дні, що виснажують мене що далі, то більше. У палаті весело – дівчатка-сусідки збираються на нижній поверх, на дискотеку, фарбуються, теревнять.

- Ти їдеш? – до мене, а я... чую?

Я чую.

- Ні...

Відвертаюся.

“Ні” – з трикрапками.

Хтіла б сказати „так”.

Хтіла б – аби хтось – агов за плечі, ну що ти така сумна, все ж добре буде.

А я б нічого не сказала, бо ж не зрозуміє, бо ж хіба то зрозуміти – як воно, коли кожного дня, кожної ночі...

Так, задихаєшся. Так, докладаєш шалені зусилля, аби трохи відкашлятись, та то схоже на Сізіфову працю – день за днем, кашель повертається, й знову те саме, нескінченний День Бабака, нескінченна боротьба...

За себе.

Хтілось покласти голову комусь на плече і просто сказати:

„Я так втомилася боротися”.

Ця боротьба за життя. Втомилася...

- ...Ну тоді па-па, - я ж не йду, а дівчатка йдуть, бажають мені щасливо лишатися, нафарбовані, веселі – життя чудова штука, пам`ятаєш?

Коли не кашляла. Пам`ятаю.

Лишаюсь у палаті, нарешті тиша, нарешті ніхто не чіпа, нарешті покашляти досхочу. Кашляю, намагаюсь відкашлятися, виходить-не виходить, якась безвихідь день у день, не знаю, куди податися, не знаю, куди подітися, поруч виблискують коробочки з косметикою, флакони парфумів, перли на блузці – схлипую, розплачуся – не розплачуся!

Геть з палати – куди-не знаю куди, просто геть, просто нестерпно, просто...

Просто не знаю. Безглузда боротьба. Пігулок тут зась, а раз вкрала у сусідки ковток сиропу від кашлю, бо нестерпно, караєш себе за це, не знаєш, чим і як лікуватися, як купити – бо ж холодрига, а застуджуватись тобі не можна, п`єш чай, та що той чай...

Розмазую по щоках сльози. Як добре, що тут економлять на електриці. Сліз не видно. Я для всіх лишусь бравою всміхненою, оптимістичною пані. „Та все добре, то дрібниці, кашель, скоро мине”.

Я ніколи не чула до себе слів на кшталт: „Все буде добре. Обов`яково мине”.

У коридорах нікого. Всі на дискотеці, або у палатах гоняють чаї. І я теж у палату. Зрештою, чого я випнулась. Вертаю, помию чашку і вертаю.

Раптом до мене доноситься слабкий голос та й сама вже бачу.

- Поможи... підвестися... аби хтось...

От зарюмсана дурепа. Вся у собі – й навіть не одразу звернула увагу, що тут, у коридорі, на підлозі лежить чолов`яга, впав, певно, з візка чи зі своїх милиць, а, може, просто п`яний у дупу. Не думаю про це, ще до того, як він вимовив ці, найскладніші для багатьох слова – прохання про допомогу, – у голові блискавками шугали думки: знайти, когось, швидше, аби підняли.

Людина лежить посеред коридору й не може підвестися - а навкруги ні душі.

Щось белькочу на кшталт: „я зараз, я швидко”, він відводить очі – не йме віри? Вважає, що полишу? Може, то справді якийсь п`яничка – і здалось воно мені, та людина – людина на підлозі й не може підвестися – я вже чатую біля ліфту: хтось має показатися, хтось має вийти, деж ті всі санітарки – розчинились, немов ранковий туман, невже зачинились у себе й гоняють чаї, а тут людина – людина потребує допомоги, як довго тягнеться час, чую, як той чолов`яга кличе на допомогу хоч когось – певно, то відчай, певно вирішив: полишила, пішла собі, не переїхала своїм „танком” – й добре, не йняв віри – бо полишать, як і завжди, бо всі всіх зрештою лишають, так було й так буде – а йому на вигляд вже не так мало років, аби це розуміти.

Та мені зараз не до філософських роздумів, я обіцяла знайти поміч – і я її знайду, хай що він там собі думає. Нарешті біля ліфту перестріваю санітарку. „Там допомога потрібна, хлопець упав...” – починаю квапливо пояснювати - та санітарка вже біжить коридором, дзвонить колежанкам, аби помогли підняти – бо ж ще той здоровань звалився, питання досить швидко вирішується – і ось хлопчина вже у своїй палаті.

Я вертаюся до своєї. Зрештою, туди й збиралася.

Тримаю парі, що назавтра він проспиться – й навіть не згадає про цей випадок, про мене то годі й казати.

Люди чомсь швидко забувають добро. Немов є у ньому щось отруйне, лякливе – воліють зайвий раз не згадувати. Себто прийняти, бува подякувати – та все ж зайвий раз не згадувати. А от зло багатьма пам`ятається дуже чітко, мов філігранно вигравіруване. Людина швидше згадає, як ти одного дня зламала їй телефон, аніж сто троянд, подарованих тобою на знак вибачення.

Неважливо. Кашель вертається. Заходжу до палати, притуляюсь до підвіконня, заходжуся...

Нічого не змінилося. На хвильку мене торкнулось золото осяйної миті – миті усвідомлення того, що навіти ти, ось така-не така, слабка дівчинка – й те можеш на щось згодитися, можеш стати для когось рятівницею у потрібну мить. Так склались обставини. Звісно, будь поруч хтось, хоч трохи сильніший, швидший, організованіший – моя допомога виявилась би не потрібною – та у ту мить поруч була лиш я й ні до кого було більше звертатися. Отже, так вийшло, що у той вечір саме я стала потрібною, саме я змогла віднайти порятунок для того хлопця. Дякувати... та, певно, моєму кашлю. Бо хіба б не він, завіялась би на дискотеку разом із усіма на нижній поверх – і шукай, хлопчино. Як воно дивно бува виходить – печаль для однієї людини виявляється порятунком для іншої. Несподіваним, незапланованим...

А тепер порятунок потрібен мені. Та хто врятує – як і раніше прокашляю півночі, засну виснажена, прокинусь – аби почати все знову. От вже й дівчатка з дискотеки повернулися. Посмішки, враження. У Галки помада зтерлася. А у Іванни сидить, як прибита. Хто цілував Галку? А Іванку поцілують вночі. Я знаю, до неї ж щоночі, коли всі вже полягають, кавалер приходить. Лягає поруч із нею у ліжечко, всі вдають, що міцно сплять, і я теж вдаю, і намагаюсь сильно не кашляти, а потім бува й справді засинаю, бо вони там тихенько. Це ж як треба стримуватися, аби все – тихенько. Щоправда бува й не дуже, та всі, наче, звикли.

Я накриваюсь ковдрою. Прохаю про одне, кожного вечора – аби настав новий ранок. Витримати й втриматись, дихати й жити. Маю бути сильною.

Маю бути.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.02.2016 Поезії / Романтичний вірш
Не боятись ніколи
16.02.2016 Проза / Нарис
Новий рік на Євромайдані
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Мініатюра Про життя
17.02.2016 © оксамит
Démarche
15.02.2016
Маєш триматися
13.02.2016 © Олександр Новіков
Мудрість, справедливість та любов
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 53  Коментарів: 18
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.02.2016 22:20  Олександр Новіков для © ... 

прочитав текст і вирішив що вірно про шишки написав. жартую 

 17.02.2016 13:02  Марієчка Коваль для © ... 

))та брешуть вони. приєдналися тільки ті, хто завжди був приєднаний: http://probapera.org/publication/13/18010/dusha-v-shmattya.html :) 

 17.02.2016 12:57  Марієчка Коваль для Олександр Новіков 

та я знала, що ти це спеціально написав) 

 17.02.2016 07:55  Олександр Новіков для Марієчка Коваль 

взагалі то ріпа, чи який схожий коренеплід, але так не цікаво=) 

 16.02.2016 23:11  © ... для Марієчка Коваль 

В пані Примаченко дійсно непересічне бачення речей)), тим і цікава. Та може-може й стрельне, воно таке: от блука муза - завіта, рученята простяга - я кажу: та геть вже, не до тебе зара, та все ж пишеться... щось. А ідея мені до вподоби, і не лиш мені, дивлюсь - багацько приєднується, се добре. 

 16.02.2016 22:53  Марієчка Коваль для © ... 

Так, в цієї художниці своє бачення розмірів буряків)))) ну, на чорноземі такі може й ростуть..та не в мене дома на дерново-підзолистих)))). Так, ви не подумайте, я не зухвала, спамити не люблю, але почитайте: http://probapera.org/publication/13/32971/a-davajte-napyshemo-pro-sebe.html )Може, колись щось стрельне і вам в голову... таке смішне. забавне. 

 16.02.2016 22:49  © ... для Марієчка Коваль 

Ого-го, нічогеньки собі бурячки)) Розкусили ми таємничого парубка все-таки) 

 16.02.2016 22:46  Марієчка Коваль для © ... 

мені ваш варіант теж подобається))) Новорічний варіант, але це дійсно буряки. Хоча вони і не такі, крім гички) 

 16.02.2016 22:44  Марієчка Коваль для Каранда Галина 

Так! Буряки) про ріпу я тільки сьогодні думала.) 

 16.02.2016 21:58  Каранда Галина для Марієчка Коваль 

кормові буряки) або якусь ріпу))) бо клубника росте не так)) 

 16.02.2016 21:57  © ... для Марієчка Коваль 

От дійсно. Не раз шукалось... й не раз думка майоріла. Стати в нагоді. А поміч - не лиш грошима вимірюється. Не лиш, не лиш. Бува - вони взагалі нічого не важать. От як отут. Лежить на підлозі здоровань - й хай в тебе в кишені сто тисяч, неважливо в якій валюті. Що зробиш? - хіба що вудку з них змайструвати, аби вчепивсь, та не витримає ж. А людям... часто й не потрібні ті гроші, аби помогти комсь. Важливо відчуття власної причетності до долі іншого. Запропонуй героїня грошенят санітарці за поміч - та б образилась, знаю напевно. 

 16.02.2016 21:51  © ... для Марієчка Коваль 

Мо`, ялиночки?) 

 16.02.2016 21:42  Марієчка Коваль для Олександр Новіков 

Ахаха, оригінально!)) Я подумала про кавуни. Але це не те) 

 16.02.2016 21:25  Олександр Новіков для Марієчка Коваль 

шишки, шишки)))) 

 16.02.2016 20:07  Марієчка Коваль для © ... 

Вова правильно підмітив. Не всі мають таку нагоду - помогти комусь. Тоді треба її шукати, і часто знаходиш не те, що хочеш. Розчаровуєшся. Думаєш, навіть допомога нікому не потрібна. Тільки гроші, гроші і гроші. Хороші.

 16.02.2016 20:04  Марієчка Коваль для © ... 

Здогадайтесь, що цей хвацький парубок везе. Автор художниця Марія Примаченко. Посміхніться :)

 16.02.2016 17:08  © ... для Володимир Пірнач 

Випадковостей не буває. Хоча й момент, як на мене, досить кіношний - така собі випадкова-невипадкова посмішка доленьки... та сценарії до фільмів... зрештою, теж не зі стелі беруться. Дякую, що завітали!

 16.02.2016 13:57  Володимир Пірнач для © ... 

Стати в нагоді у потрібний момент - це штука, яка не усім на долю випадає, а ви ще й виконали таке покликання. Емоційний текст. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2014 © СвітЛана
09.12.2010 © Тундра
05.04.2012 © Т.Белімова
09.12.2016 © Маріанна
07.02.2014 © Суворий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди