19.02.2016 18:59
Без обмежень
138 views
Rating 0 | 0 users
 © Сергій Петрович Мошенський

На вигоні

Вигін… Всі сільські дороги ведуть до нього, бо туди сходяться усі живі істоти у селі: жінки та чоловіки, діди та бабусі, хлопці та дівчата, діти та малюки. Це зараз у кожному дворі своя скважина, підведено водопровід, а раніше - одна криниця на всіх і та на вигоні. Ото ж і сходилися жіночки до кринички води набрати, ляси поточити, по теревеніти, кісточки обмити всім дівкам та молодицям у селі.  

- Ой, Грицю, ти з роботи? Дуже зголоднів? Я поставила підігрівати борщ, а сама побіжу на вигін по воду, буквально на п’ять хвилин, то ти через кожні півгодини помішуй його, щоб не підгорів… 

Чоловіки у вихідні сходилися на вигін пограти в карти: у «філя» - триньку дати, чи в «дурака» - пагони получити.  

А ще на вигін кажуть Майдан, бо на всі оказії споконвіку сюди збігалися люди, всім кутком : випроводжали хлопців в армію, зустрічали героїв з війни. Гуляли весілля – тиждень балгана не розбирали, проводжали на пенсію, чи в останню путь.  

На Репяхівці на вигоні стоїть церква, на Лукіївці – млин, на Баланівці – обеліск, на Гарбарівці – ярмарок.  

Вигін у вихідний день – це те ще, скажу вам, театральне дійство!  

Сонечко тільки зійде і починається… кругомворіт життя на вигоні: спочатку господар вигляне за ворота подивитися на небо. Затягнеться табачним димком від скрученої цигарки, виставить палець до вітру. В одних трусах, куфайка на голе тіло, на босу ногу кирзяки. Тільки він зайде в хату на доклад про «прогноз погоди на день», враз ранкову тишу пронизує свист батога, здаля чується «гоп, гоп, гоп» - це пастухи згукують корови в череду. «Дзвінь - дзвінь - дзвінь» - задзвонили дзвінко дзвони з Репяхівки на все село – жіночки в різнобарвних хустинках поспішають до церкви. 

«Ціп – ціп – ціп, цяп – цяп – цяп, тась – тась –тась, тю – тю – тю» - чується з кожного двору дитячий голос – пораються по господі. І знову тиша... тільки чути як шпачок виспівує на тополі, зозуля кує у лузі, бджоли над квітами невтомно гудуть.  

А після обіду, за традицією, люди виходять погомоніти на вигін. 

- Доброго здоров’я, кума!  

- З неділею будьте здорові, сусіде! 

В селі прийнято вітатися один до одного.  

- А чули новину… - і як мурашки, звідусіль сходяться люди, почути, розказати, прицінити.  

А за ними біжать з кожного двору: цап з козою, індик з індичками, гусак з гусками, качур з качками, півень з курками, коти, собаки. І всі вони мають свій голос: цап каже: «Бе», коза «Ме», індик «дик – дик – дик», індички «уть – уть – уть», гусак «ґа – ґа – ґа», гуски «ґо –ґо – ґо», качур «ках – ках – ках», качки йому піддакують «кря – кря – кря», півень на весь куток: «ку – ку – рі - ку», курочки йому аплодують: 

«ко – ко – ко». Жулька на проїжджаючих мимо коней з возом сіна: «гав – гав - гав». Кішка потираючи свій бік об ноги господині : «муррр.»  

Кожного літа до них приєднуються: козенята, індичата, гусенята, каченята, курчата, кошенята, цуценята, приїздять внуки.  

В цей час старші діти починають ганяти м’яча у ворота, які в будин день перетворюються на загін для прививок худобі. Менші граються в «цурки – палки», « третього лишнього». У повітрі гомін наростає, лементує вигін. 

- Маріє, то не ваша льоха риє картоплю на моєму городі? 

- Ой, лишенько, бісова кров з твоїм увірвителем. Петре, трясця твоїй матері, я ж казала, щоб ти зачинив на клямку хвітку до свиней, поки я по воду сходжу… 

Ось вже й голова на бричці зі своєю тещею з району повертаються. Сірко, Бровко, Рябко і Жулька накинулись обгавкувати проїзджаючу мимо двуколку: 

- Гав, гав, - вав, вав, - тав, тяв! - Туррр! 

- Доброго вечора, пане голово! Вибачте, що моя Жулька обгавкала вас і вашу мат…ещу. Вона, така зкажена, бісова собака, як моя жінка, то ще й може вам штани полатати. То ж ходіть здорові від гріха подалі. 

- Но, ряба, пішла! Цоб, цабе! 

Непомітно й час спливає. Вечірня зіронька сонце спати стала вкладати. Кури пішли на сідало. Корови повернулися з череди, забравши господинь до своїх дворів. Старші порозходилися вечеряти. Затьохкав соловейко у гаю. Час для молодечих розваг. Заспівала скрипка про кохання, гармошка з бубоном вдарили в закаблуки: то в польку, то в гречаники, то в гопак.  

- Ой чий то кінь стоїть, що сива гривонька… - полилася ніжна пісня по вигону, а далі спустилась левадою до річки . А там берегом перетворюючись в туман, що яром стеливсь долиною, аж поки нічого не стане видно. Сон потушив світло в людських оселях. Ніч засвітила ясні зорі. А тільки сонечко перші промінці змочить у ранішній росі, вигляне господар через тин, подивиться на вигін і попросить в Бога благословення на життя… 

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Оповідання, Про село

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Розмова з Тарасом Шевченком / Вірш | Сергій Петрович Мошенський». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Ялинка / Нарис | Сергій Петрович Мошенський». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Сергій Петрович Мошенський.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Сергій Петрович Мошенський

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо