Після дощу
за мотивами
в мокрому плащі,
базікав ногами в гумових ботах.
Від його базікання по підвіконню
з гучним стуком розсипалися краплі»
Тетяна Устинова.
"Саквояж зі світлим майбутнім"
На вулицях тиснява, листя встеляє
промоклу до нитки, осінню бруківку.
Все стихло. Лиш іноді ще накрапає -
це падають краплі до низу з верхівок…
І навіть не віриться, що нещодавно
стихія калічила парки і сквери,
дощем плюндрувала і злим вітрюганом,
а грім реготав на межі тропосфери…
Як дихати важко повітрям вологим!
В старої тополі - поламане гілля,
в душі затаїлися страх і тривога
за змучене зливою рідне довкілля…
На шибках балконних стікають струмками
осінньої зливи краплини останні.
Сьогодні я в небі, як завжди, думками,
у рідну оселю вернусь на світанні…
Я бачу, як промінь упав з павутинки,
сховався в маленьку калюжу-люстерко,
він потім, як сонця чарівна вуглинка,
запалить у небі яскраву веселку…
***
"После дождя"
Б. Пастернак
За окнами давка, толпится листва,
И палое небо с дорог не подобрано.
Все стихло. Но что это было сперва!
Теперь разговор уж не тот и по-доброму.
Сначала все опрометью, вразноряд
Ввалилось в ограду деревья развенчивать,
И попранным парком из ливня — под град,
Потом от сараев — к террасе бревенчатой.
Теперь не надышишься крепью густой.
А то, что у тополя жилы полопались, —
Так воздух садовый, как соды настой,
Шипучкой играет от горечи тополя.
Со стекол балконных, как с бедер и спин
Озябших купальщиц, — ручьями испарина.
Сверкает клубники мороженый клин,
И градинки стелются солью поваренной.
Вот луч, покатясь с паутины, залег
В крапиве, но, кажется, это ненадолго,
И миг недалек, как его уголек
В кустах разожжется и выдует радугу.
м. Київ, 19.02.2016
