Un conte de fées
з рубрики / циклу «Палітра мрій»
Ось що дивно — чим більше ти байдужий до людини, тим більше він до тебе прив`язаний. Маша Трауб
Велика сила закладена в теплоті і ніжності серця. Цей яскравий світ, в якому життя складається з красивих дрібниць, на які не шкодуєш ні часу, ні сил. Не вчили оцінювати, вчили цінувати. І справді коли цінуєш найменші дрібниці, вони стають одним цілим.., оживляючи в пам`яті-забуте, але таке важливе. У кожного своя казка. Така, яка буває тільки раз в житті. І хтось один вирішує, яким епілогом її закінчить... Емоції, відчуття...
Терпкий аромат вранішньої прохолоди. Ранки-зараз схожі на сизих голубів.., такий в них колір. А ще вони схожі на букетики сиво-лілової лаванди, або на вербу, яка пробуджується від довгого сну і ось ось викине свій м`який сірий цвіт... Вийдеш у двір.., летів би та крил не маєш, біг би, та дороги не бачиш... Сьогодні вранці плакав Вітер. Плакав так, немов змивав сліди від казки, від тієї яку сам колись написав... Той плач поступово ставав рідним, і миттєво зробився чужим...
- А щоб ти хотіла?
- Я б хотіла торкнутися до сажотруса.
- Загадковість з протиріч, чи нездійсненна мрія?
- Облиш, просто ляпнула, що в голову збрело і не більше.
Блиснувше сонце висушувало Вітряні сльози. Вічний мандрівник, пілігрим. Крутиться біля ніг і злітає у висоту. Постійний пошук. Зміна настрою. І сам не знає і не відає, де його пристанище.
Спакована валіза. Найнеобхідніші дрібниці. Вечірній шовк, високі підбори, улюблений аромат...
Душевне оновлення чи надмірна самовпевненність? Ризик чи оцінювання? Сама в собі, така як є. Вчили цінувати...
На пероні серед натовпу від`їзджаючих, проводжаючих, зустрічаючих стояли двоє... В його очах була непідробна радість, пристрасть, ніжність і маленький букетик-в`язочка розпущеної верби, перев`язаний ліловим шпагатом.., неординарність, романтичність. Саме з дрібниць складається індивідуальність...
Налетівший Вітер сипонув слізьми. Болючим внутрішнім криком розриваючи душу. Казка де хтось цінував, а хтось оцінюючи зраджував і використовував... То невже вона вчинить так само як вчинили з нею? Казку, де було не найдорожче, а НАЙРІДНІШЕ, той самий Вітер перетворив на холодний порив байдужості. І казка стала нецікавою. А може й дійсно все потрібно розтрощити вщент? І торкнутись до "брудного"одягу чоловіка, який виконує мрії. То виходить, що використати правильніше, ніж цінити? Зміна настрою. Затихший Вітер який і сам не знає і не відає, де його пристанище...
- Вибач, але, то занадто дорогий подарунок. Казка в якій хтось цінує, а хтось оцінює, завжди закінчується поривом байдужості...
Вечірній шовк, високі підбори, улюблений аромат у нерозпакованій валізі... Вокзали зазвичай бачили більше щирих цілунків, і відчували більше відвертих зізнань...
Київ, 23.02.2016
.gif "{#}")
Пані Аллочко! Скучила за Вашими рядочками!
