Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.02.2016 16:47Оповідання
Жахи  Для дорослих  Про життя і смерть  
20000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

ТАЛІСМАН

Ховає ніч зірковий талісман
в імлі думок захмареного неба.
А може, все – ілюзія, обман
і кожен лиш слуга, по суті, его?
До вічного немає запитань,
але до миті: бути чи не бути?...
У сенсі невмирущих сподівань –
шукають долю між «ніде» і «всюди».
Не осягнути світлої мети,
блукаючи у марах «перемоги».
Безвихідь там, де люди і світи
будують на чужій біді чертоги.
О. Олехо
Дарія Китайгородська
Опубліковано 23.02.2016 / 35120

Скільки я пам`ятаю Женьку, він завжди одягався в чорне: чорні джинси, така ж сорочка, високі «солдатські» черевики – такі ж чорні й чорна куртка. Навіть бандана, якою він зрідка втихомирював свої чорні – аж сині – кучері до плечей, теж була кольору антрациту. І тільки дивний медальйон на чорному шнурку, який Женька постійно носив на шиї, був такий зелений, як трава навесні, аж очі вбирав. Метал – зелена від часу мідь, яка, як рамка, утримувала пластину з візерунчастого малахіту, був трохи пом`ятий, наче чиясь величезна долоня намагалася скрутити медальйон в трубочку. На його краях, якщо уважно придивитися, видно химерний орнамент, прикрашений емаллю. Однак розглянути візерунок було складно: очі починали сльозитися, і всі деталі зливалися в суцільну розмиту пляму. Цей медальйон був у Женьки завжди, з самого народження. Коли ми познайомилися, він розповів мені його химерну історію.

Як виявилося, медальйон з`явився у хлопця в мить його появи на світ. Треба сказати, що цей день справді був незвичайним. Так сталося, що його мамі довелося самій вести авто, коли в неї почалися перейми. До лікарні залишалося вже недалеко, але біль став таким нестерпним, що жінка зупинилася на узбіччі. На щастя, це було на в`їзді в місто, біля поста ДАІ. Постові, побачивши, що з авто ніхто не виходить, занепокоїлися, підійшли ближче і зрозуміли, що водієві потрібна допомога. І поки доїхала швидка, даївці встигли прийняти пологи: серед них був чоловік, який вже потрапляв у такі ситуації. От він і врятував Женьку: пуповина обмоталася немовляті навколо шиї, і воно могло задихнутися. Пізніше, коли рятівник прийшов провідати своїх похресників у лікарні, подарував малюкові цей медальйон – на щастя. Так ця прикраса й стала Женьчиним талісманом.

Те, що мене розповів коханий, ніяк не пояснювало, звідки взявся медальйон і як він потрапив до рук попереднього власника. А мені хотілося більше дізнатися про свого хлопця та все, що його оточує. І якось мені пощастило: на Женьчин день народження, коли ми приїхали в його рідне місто, мама накрила святковий стіл, і в гості прийшов той самий даївець, який допоміг Женьці з`явитися на світ. Я скористалася нагодою і попросила його розповісти ту стару історію, та ще й поцікавилася, звідки взявся медальйон. Дядька Павла – так звали хвацького інспектора – не довелося довго впрошувати:

– Цей талісман дістався мені від мого армійського побратима, а йому від батька, а батькові – від діда. Я ж в Афгані служив, у десантно-штурмовій бригаді. Чули, мабуть, що там було, і скільки наших звідти не повернулося. А жити хотілося всім. Цей хлопець – людина великої душі, яка мене, салагу нетямущого, навчила всьому, що знала сама, а головне – допомогла вижити. Я ж без жодної подряпини додому повернувся…, – з притиском промовив дядько Павло.

– Друг мій народився на Уралі, здається, навіть був нащадком якогось шаманського роду, –продовжив розповідь колишній солдат. – У нього і зовнішність була така, не зовсім слов`янська. Так от, носив мій друг талісман заговорений, ось цей, що у тебе, Жень, тепер на шиї висить. Всю службу, до самого дембеля цей медальйон оберігав хлопця від кулі. А перед поверненням додому він зняв свій талісман і повісив мені на шию. Сказав, щоб я знайшов міцний шнурок і носив медальйон на здоров`я. А коли шнурок витреться, це означатиме, що талісманові час шукати нового господаря, – підкреслив чоловік.

– О-о-сь ця вм`ятина, – дядько Паша показав щербинку в малахіті, – слід від кулі, яка потрапила в медальйон. Тому він такий покручений. Правду кажучи, цей талісман мені життя і врятував. У мене на грудях потім синяк був розміром з тарілку. Так я і прослужив весь термін, без поранень і потрясінь. А коли повернувся, – влаштувався в ДАІ працювати. Якраз на Женьчин день народження рік після дембеля був. Ось тоді шнурок і порвався. І вирішив я талісман своєму похресникові подарувати, щоб ніяка напасть – хе-хе, на кшталт пуповини на шиї, – більше не чіплялася… – закінчив розповідь дядько Павло.

– Дядь Паш, а в мене теж медальйон вже на ниточці тримається, – здивовано промовив Женька. – Я ще тиждень тому помітив, що треба замінити шнурок. Це що, тепер мені доведеться талісман комусь подарувати?

– Судячи з усього, так, – уважно оглянувши медальйон і шнурок, підтвердив дядько Павло. – І як, охороняв тебе талісман? Вберіг від нещастя? Ану, розкажи нам!

Женька знизав плечима і, поглядаючи в мамин бік, промовив:

– Та нічого такого не було. Напевно, всі біди закінчилися, коли ти, дядьку, медальйон мені подарував.

Всі, звичайно, зробили вигляд, що повірили Женьці: розуміли, що він не хоче хвилювати маму. Але я знала, що зовсім недавно талісман вберіг мого коханого якщо не від загибелі, то, як мінімум, від серйозного каліцтва.

На початку травня, майже місяць тому, закривавлений Женька постукав у двері моєї гуртожитської кімнати. Детально пояснити, що ж насправді сталося, мій коханий зміг тільки через три тижні, коли зняли шини з його зламаної щелепи. Виявилося, що в той вечір Женька вирішив прогулятися Андріївським узвозом. Там же веселилася і компанія підпилих бритоголових, яким не сподобалися його чорні кучері до плечей і своєрідний стиль в одязі. Взаємна неприязнь закінчилася жахливою бійкою і викликом швидкої.

Тоді я була сама не своя: та травма здавалася мені найбільшим нещастям на світі. Однак тепер я зрозуміла, що насправді це було менше зло. Уявіть собі, як битиметься одна, нехай навіть велика та сильна людина проти п`ятьох – теж великих і сильних, до того ж підпилих бандитів. Все могло закінчитися бозна-чим...

– Так ти вже вирішив, кому передати талісман? – загаласували гості.

– Вирішив, – відповів Женька, повернувся і, знявши шнурок з медальйоном, надів мені на шию. Я від несподіванки розгубилася і не знала, що сказати. Якесь дивне відчуття – суміш лоскоту і дрібного тремтіння – оселилося в мене в грудях, коли медальйон торкнувся шкіри. З часом я до нього звикла.

Зазвичай дія талісману була приглушеною, ледь помітною. Іноді посилювалася, і я розуміла, що не варто робити те, що збиралася. Наприклад, одного разу пізно ввечері я поверталася зі спортивного залу в гуртожиток. Їхала автобусом. Коли до моєї вулиці залишилося кілька зупинок, відчула, що медальйон нагрівся і навіть злегка дрижить. Вирішила проїхати далі, пропустивши потрібну станцію. І медальйон заспокоївся, затих. Не знаю, що це було, однак впевнена і досі, що якби я не прислухалася до своїх відчуттів, вечір міг закінчитися погано.

А нещодавно я ще раз переконалася в силі мого талісмана. У мене є машина – звичайна малолітражка, але бігає добре. Я часто використовую її для поїздок додому, за кілька сотень кілометрів від Києва. Водій з мене поки такий собі, тому в далекі рейси зазвичай наймаю професіонала. Одна з таких поїздок могла стати для мене останньою.

...Ми вже їхали дорогами моєї рідної області, коли на крутому повороті водій втратив керування. А назустріч нашій малолітражці мчав гігантський самоскид. В останню мить перед зіткненням я побачила перед собою величезне колесо і зрозуміла: зараз мене не стане. Не знаю, чому люди, які пережили страшне потрясіння та побували на межі між життям і смертю, розповідають про нібито побачені картини минулого. Нічого такого тоді я не відчувала. У голові крутилася тільки одна думка: це кінець – і ніщо мене не врятує.

Як любить казати Женька, до раю залишалося півсекунди, коли медальйон нагрівся – і якась незрозуміла сила підняла мене, посадивши прямо на коліна водієві. Поруч проїхало колесо самоскида. Ми ж отримали тільки дрібні подряпини і деяку кількість сивини. Потім, коли я приходила на звалище поглянути на рештки моєї «залізної леді», мені було важко повірити, що двоє людей могли поміститися на крихітному шматочку металу розміром з чоловічу хустинку для носа.

Я вірю в чарівні властивості медальйона і розумію, що незабаром муситиму подарувати його комусь, хто потребує захисту. Проте останнім часом мені спадає на думку: чи насправді захисний це талісман? Чи, можливо, він, навпаки, притягує нещастя? Адже поки у мене не було медальйона, не було й ніяких пригод. А якщо так, то чи варто його комусь передавати?

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
12.02.2016 Проза / Оповідання
СПАДОК
14.03.2016 Проза / Мініатюра
Я тут вдома
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Нехай залишиться нерозгаданим?
29.01.2016
ЛЕГЕНДА ПРО СТАРИЙ МЛИН
23.02.2016
ТАЛІСМАН
20.04.2016
Ранкові дива
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 73  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.02.2016 14:51  © ... для Каранда Галина 

Будуємо схожі логічні зв’язки ;) 

 23.02.2016 22:02  Каранда Галина для © ... 

цікава історія. в мене в процесі читання виникло те саме питання, що й у Вас... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
27.03.2012 © Микола Щасливий
02.01.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди