Відплата
В долині тій хрести стоять,
Поміж собою гомонять.
Безмовні свідки про буття,
Страшних історій із життя.
Важкі часи тоді були,
Повстанці-хлопці в ліс пішли.
В криївках, схронах проживали,
В ярах, в гущавинах ховались.
З сільської, з бідної хатини,
Проводить жінка брата й сина.
Лишився дома менший син,
Лишився з мамою один.
Робітний, чемний був хлопчина,
Невинная ні перед ким дитина.
І чим могли - тим помагали,
Та рідних своїх годували.
І їжу мати в ліс збирає,
Синочка свого виряджає:
«Неси таємно вуйку й брату,
Аби с ніхто не мав це знати».
Енкаведист прибув в село,
З Москви приїхав він давно.
В каральні акції вступає,
Людей безвинних забирає.
Прийшов в їх хату ворог чорний.
А хлопець справний був моторний,
Вернувся з лісу і сидить,
На москаля з печі глядить.
« Злізай, збирайся і ходи,
У лісі бачив я сліди!», -
Кричить енкаведист проклятий,
До чорних, смертних справ завзятий.
А мати плаче і голосить,
І відпустити сина просить.
Забрав він хлопця на підводу,
І рушив з ним в дальню дорогу.
Пішов енкаведист «для себе»,
Якраз момент - тікати треба.
І фірман хлопцеві шепоче:
« Біжи в долину - геть за очі».
« Не встигну!» - « Встигнеш! Біжи, сину!»
Стрибнув, й побіг він у долину.
Побачив вмить москаль пихатий,
Й метнувся хлопця доганяти.
Чоловік-фірман зупиняє,
Та москаль хлопця не лишає.
Біжить, біжить і вже стріляє,
І куля в голову влучає.
І кров червона вмить розлилась,
Життя хлопчини зупинилось.
Убив! Убив його скотина.
Загинув хлопець, ще дитина.
Де він загинув - хрест поклали,
Аби всі люди пам’ятали:
Молились Богу, свічки клали,
Історію не забували.
Хто винен в смерті - добре знали,
І москаля на храм позвали.
Там їсти солі йому дали,
І повний рот нею напхали.
Він жер, тим дихав і давився,
Ніхто на це вже не дивився.
І рак легенів - в результаті,
За те життя і вчинки кляті.
Роки минули - згинув вбивця.
Родився внук не забарився.
Рак голову його вражає,
І в муках підліток вмирає.
Казали люди: « Бог забрав.
За того хлопця, що сконав.
За того хлопця, що вбив дід,
Бог покарав убивці рід.
В долині тій хрести стоять,
Поміж собою гомонять.
Безмовні свідки про буття,
Страшних історій із життя.
Доріжки до хрестів не заростають,
Там люди ходять, Господа благають.
Запалять свічку й рушничком вкривають,
Той хрест у гОрі ПОМІЧНИЙ - усі це знають.
с.Нижні Станівці, Буковина, 23.02. 2016
