Сміються вежі
Сміються вежі дзвоном й циферблатами.
А я тебе, здається, ще кохатиму.
Прийде це звично, як ковток чи вдих,
Бо я завжди закохуюсь в таких.
Але зізнатись мушу я одразу: про це тобі не мовлю навіть фрази.
І зникну раптом з твого поля зору,
Хай що мені навколо всі говорять.
Ми замкнені. Ми змучені. Ми різні.
Закоханість моя – то просто пісня.
А ще ми, мабуть, Всесвітом затерті:
Бо ж не безодня поміж нас - півметра...
