07.03.2016 23:04
для всіх
172
    
  5 | 5  
 © Микола Чат

Ридає душа занехаяна…

Ридає душа занехаяна…

На шпальтах примарної вічності 

Пишу я буття свого повість. 

У тіні моєї величності  

Ховається зраджена совість. 


В чорнило добірної підлості 

Пір’їну вмочаю блудливу. 

Рукою безглуздої гідності 

Строчу справедливість брехливу. 


В ній, сповнений честі й сміливості,  

Крилечка розкинувши янгольські,  

Пильную тюрму справедливості,  

Возcівши на звої євангельські. 


Долаю списом непорочності 

Зміюку, без суду знекровлену.  

Малюю ікону наочності,  

Значущості власної сповнену… 


Лоївка коптить неприкаяна 

Хвальби незаслуженим трунком. 

Ридає душа занехаяна  

За чванства безсилим лаштунком. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.10.2016 09:02  Тетяна Чорновіл => © 

 09.03.2016 08:48  Тетяна Белімова => © 

Мені здається, Ви дещо несправедливі до свого ЛГ... Успіху! Щасти!

 08.03.2016 10:33  Тетяна Чорновіл => © 

Майстерно й мудро.
Кожна фраза може бути афоризмом.
Бувають настрої... Треба виплутуватися...
Моє "чудово"!