Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.03.2016 19:36Оповідання
Про прекрасне  Про красу  Про життя  Про дівчину  
Моменти
20000
Без обмежень
© Улько Сергій

Моменти

Улько Сергій
Опубліковано 17.03.2016 / 35464

Яскравий, сонячний ранок. Весна. Квітень. Прилетіла перша ластівка, та так весело та голосно заспівала, що Адель прокинулася від сну, який був настільки солодким, що дівчина спочатку образилася на пташку, але, коли та, сівши на підвіконник, глянула на маленьку соню своїми очима, посміхнулася. «Добрий сон був, та треба підніматися».

Дівчина граційно потяглася. Їі не дуже довге, хоча й не коротке блондинисто-жовто-русяве волосся вело своє життя й не завжди слухалося господарки, тому зараз Адель виглядала смішно з розкуйовдженою зачіскою а-ля «Я щойно прокинулася». Та декому це може здатися милим і природньо-красивим. Дівчина протерла очі, її димно-синьо-голубі зіниці заблистіли, як вранішня роса на світлому, але ще не пекучому сонці. Адель не подобалося це. Вона почувалася так, ніби зараз заплаче, а плакати дівчина не любила, бо вважала, що потрібно бути сильною і завжди добиватися свого чого б це не коштувало.

Після п`ятихвилинних потягань Адель таки змусила себе піднятися з ліжка. Пташка все ще сиділа на підвіконнику і вдивлялась у вікно. Що вона там такого цікавого знайшла невідомо, але її погляд був настільки сконцентрованим, наскільки це можливо для ластівки. Адель позіхнула, прикриваючи долонею рота, і пішла до вікна роздивитися пернату. Її погляд був зосереджений на пташці, тому дівчина не побачила, як наступила на хвіст Сірого. Вона зойкнула й не на жарт перелякалася.

Хом`як, названий не за кольором своєї шерсті, хоча був дійсно сірим, а на честь Ґендальфа Сірого — героя улюбленого роману Адель «Володар Перснів» не раз дивував дівчину. Тваринка завжди могла розвеселити її одним своїм поглядом, могла якимось дивовижним чином вилізти з клітки і перегризти провід від навушників чи пережувати зошити або книжки, коли Адель забувала їх сховати. От і цієї ночі Сірий магічним способом виліз із клітки, спустився по ніжці стола на підлогу і там же заснув. «Ах ти ж маленький бешкетник, знову виліз! Я ж могла тебе розтоптати!»

Дівчина нагнулася, взяла в руки хом`ячка, піднялася і поцілувала його. Адель поклала Сірого собі на плече і, усміхаючись, пішла до вікна, де на неї ще й досі чекала пташка.

Ластівка вже не вдивлялася в кімнату, вона цокала своїм дзьобом об віконне скло. Дівчина здивувалася від такої поведінки пташки. Адель спіймала себе на думці, що ластівка намагалася їй щось повідомити, але тут же покинула це, бо хоч вона й вірила в різні гадання та забобони — надіятися, що пташка прилетіла спеціально до неї щоб доставити якусь новину, було безглуздо. Ні, не зараз, не тоді, коли минулої осені вона відсвяткувала вісімнадцятиріччя. «Треба бути дорослою і не залежати від когось», — сказала вона тоді собі. «Треба бути дорослою, Адель», — промовила дівчина подумки і підійшла до вікна. «Що ж ти тут забула, моя перната подруго?» — дівчина з легкою посмішкою заговорила до пташки. «Ще ж так рано. Не видно нікого з твоїх родичів. Самотня моя ластівочко».

Адель приклала вказівний палець до скла прямо на те місце, де з іншого боку знаходився дзьоб пташки. Ластівка перестала стукати об вікно і подивилася на обличчя дівчини. Сірий, який щойно сидів на плечі своєї годувальниці, по рукаві білої піжами спустився до підвіконника. Адель затривожилася. Вона гадала, що хом`як злякає ластівку і та полетить. Дівчина хотіла ще хоч трішки насолодитися її присутністю.

Справді, малий гризун налякав пташку. Вона розправила крила, насупила своє пір`я, як це роблять птахи, щоб налякати своїх кривдників та ще щось сказала на пташиній мові. Адель подумала, що, якби ластівка говорила людською мовою, то, скоріше всього, пташка б висловила свій страх до Сірого. Його насичено-червоні та глибокі очі просто не могли залишити нікого байдужим. Пронизливий погляд діставав до найпотаємніших кутків душі і незрозумілим чином наводив там лад або ж навпаки розпалював багаття відчаю, смутку та журби.

Минуло трішки часу. Ластівка із захисної пози знову перейшла у звичну. Склала крила на місце і дивилася то на Сірого, то на дівчину, ніби чекала чогось від них.

Адель підняла руку, щоб відкрити вікно. На якусь мить дівчина забула за ластівку і занадто різко смикнула за ручку. Пташка полетіла... «Та що ж це, повернися!» — Адель прокричала вслід, але ластівки вже й духу не було. Сірий швидко заповз знову на плече. В Адель виникло враження, що хом`ячок образився на неї за злякану пташку. Та й сама дівчина була зла на себе через цю ситуацію.

А тим часом на небі зібралося декілька хмаринок. Прохолодний, але приємний вітерець подув у вікно на обличчя Адель. Розкуйовджене від сну волосся дівчини почало злегка коливатися від вітру. Здавалося, сама природа обнімає Адель, ніби, намагаючись заспокоїти її. Вітер трішки посилився. Сірому він здався небезпечним, тому той переліз на потилицю дівчини так, що вона закривала подув. Було незручно, але чого не зробиш заради комфорту улюбленої домашньої тваринки.

Вітер посилювався. Тепер волосся Адель вже в повній мірі танцювало свій танець. Дівчина подумала, що пташка відчула таку зміну погоди і втекла до безпечного місця. Це її заспокоїло. Вітер почав відступати. Ще декілька секунд і його вже не було, та той короткий буревій нагнав хмари до будинку.

Маленька краплинка дощу впала дівчині на звичайний собі, дещо з невеликим потовщенням в кінці ніс, трішки поповзла до низу та висохла на теплій шкірі. Адель хотіла закрити вікно, але щось всередині неї не дало це зробити. Тим часом невеликий тепленький дощ падав мороссю на землю та трішки попадав на дівчину.

Важко у світі знайти запах кращий, ніж запах пилюки, прибитої дощем, запах спокою, примирення, весни. Адель відчула справжню духовну насолоду від такої атмосфери. Тихий шум дощу, невеликий бриз та сяяння сонця, яке так і не сховалося над хмарами. Прекрасно, спокійно, тихо, щасливо...

Обличчя Адель було вже достатньо мокрим від дощу і вода почала стікати спочатку на підборіддя, а потім, як набереться достатня кількість, великими краплинами падала то на піжаму, то на підвіконник, то стікала далі по елегантній та стрункій шиї під одяг. Дівчині це почало не подобатися, тому вона прикрила вікно, а згодом і повністю зачинила його.

Підвіконник був дещо мокрим, та Адель на це не зважала, як і на своє, омите весняним дощем, обличчя. Сірий знову переліз на плече господарки. Вона поглянула на малого бешкетника. Цього разу хом`як дивився на дівчину щасливими, як їй самій здалося, очима. Адель легенько усміхнулася, посадила Сірого назад в клітку, пішла до ванної та витерла рушником обличчя.

"Не потрібно шукати щастя, воно й так поруч. Щастя — це моменти. Моменти, які ми не завжди зуміємо розпізнати і прийняти у життя. Але, якщо вийде хоча б на мить усвідомити щось прекрасне, то ця мить запам`ятається вам назавжди. Ловіть щастя у моментах і будете щасливі!"

14.03.2016-17.03.2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.03.2016 Проза / Оповідання
Темний. Матір
19.03.2016 Проза / Нарис
Смерть
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання Про дівчину
17.03.2016
Моменти
13.03.2016 © Савчук Віталій Володимирович
Попутниця
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 93  Коментарів: 4
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.07.2016 20:39  © ... для Олена Коленченко 

Гарні слова. :-) 

 19.03.2016 00:03  Олена Коленченко для © ... 

Надо жить и радоваться жизни, каждому мгновенью.....
"Пытайся даже в хмурый день найти порхающую радость." Георгий Александров 

 18.03.2016 00:49  © ... для Ольга Шнуренко 

Саме так!

 17.03.2016 20:28  Ольга Шнуренко для © ... 

Радіти життю, помічати прекрасне в буденному і не шукати якесь ілюзорне щастя, проживати кожен день як останній - життя це і є головне щастя! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
09.12.2010 © Тундра
09.12.2016 © Маріанна
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди