Свобода з двох кінців
А свобода це добре чи погано? Здається, не те і не інше. На те вона і абстрактна річ, щоб бути неоднозначною. Та, зрештою, добре і погане – поняття не менш неоднозначні – що одному добре, то іншому смерть. Свобода одного неодмінно поневолить когось іншого. Бо всі абстрактні речі схожі на палку, і, відповідно, мають два протилежні кінці.
Свобода часто стає дуже схожою на самотність, - річ набагато реальнішу, хоч і не менш абстрактну. Самотність. Її ти добре знаєш в обличчя. Самотність – це коли ти один. Ти чітко розумієш, що в самотності найчастіше і пізнається свобода. Але така свобода залишає по собі одні тільки шрами. Такої свободи варто боятися, бо вона – гірка. Свобода на іншому кінці палки завжди гірка, і завжди лишає шрами.
Іноді здається, що свободу вигадали раби. Це те, чого вони ніколи не мали. Насправді, раби не мають дуже багато всього, тому їм конче необхідно мати щось, чого б вони могли прагнути. І вони вибирають прагнути свободи, бо це звучить так високо і пафосно. І нікому нема діла що, зазвичай, за свободою рабів стоїть смерть хазяїна. І який тоді кінець палки у такої свободи?
Хтось, забувши про совість, зважується покинути все, що любить і все, що важливе, і чимскоріше тікати від обовязків і відповідальністі. Хтось починає боятися втратити те, чого ніколи у нього не було – свободу. Який кінець палки у такої свободи?
Диктатор невизнаної республіки, прагнучи свободи для своєї країни, безжально розправляється із тими, хто йому в цьому протистоїть. Коли свобода виростає на крові, то який у цієї свободи кінець палки?
Нас слід було би вчити культури свободи. Щоб ми адекватно її сприймали. Свобода не повинна бути спокусою, її треба поступово прививати з дитинства. Робити такі собі щеплення свободою. Бо найгірше – це голод. Коли жодного разу не куштував волі, то отримавши її сповна, не можеш насититись і зупинитись. У таких історій фінал часто невтішний або навіть трагічний. Бо міру варто знати у всьому, а особливо у речах солодких і приємних. Свобода надміру – перетворюється на анархію і вседозволеність. А немає більшої несвободи, ніж бути заручником власних бажань, коли свободи стає надто багато.
Якої ж свободи ти прагнеш перш за все? Кажуть, не можна жити у суспільстві і бути вільним від нього. Але можна бути вільним від стада, в яке суспільство саме себе пертворює. Якщо геть усі надумають стрибнути під поїзд і геть усі візьмуть і стрибнуть, а ти вибереш, ще трохи постояти на пероні, то ти, звісно, не станеш вільним від суспільства, але це і буде твоя свобода. Бо, насправді, свобода вибирати випадає не так вже і часто, вона блискавично-миттєва, але є однією з небагатьох, якої варто прагнути. Свобода з іншого кінця палки.
Про незалежність і свободу завжди говорили багато і різне. Про абстракте взагалі можна роздумувати скільки завгодно, бо це ж вам не простий собі квадрат, наприклад. Він розмов і думок викликає значно менше, бо у нього тільки чотири сторони. Не три і не пять.
Свободою, абстрактною до мозку кісток, полюбляють спекулювати і виправдовувати страшні злодійства. Свободі навіть визначили ціну. Свобода – ціною цілого життя. Висока мета, високі слова, висока ціна.
Але, річ у тім, що раби ніколи не зникнуть, у рабів лише змінюватимуться господарі. І їх свобода так і залишиться статуєю.
...серед квітів і трав, сонячних променів і вітру, простягає руки до неба і видихає: Сво-бо-да! Вона мені сниться, отака Сво-бо-да! Схожа на любов. Зовсім не схожа на статую.