Однієї крові

Вона світилася від щастя поруч з ним, 

Таких, здавалось, зроду не стрічала, 

Він був, неначе істина, простим, 

Не скаменілим в твердях ідеалу.

Врізнобіч з серця сіялось тепло, 

В осонні гріла стиглу свою вроду, 

Був коренем, вона – хитким стеблом, 

Їх не лякали грози та негоди.

Бувало вітер злющий налітав на мить, 

Здригалось віття, цвітом шелестіло, 

Лиш він один умів оборонить

Від переломів це тендітне тіло.

Її тримав терпінням в хвилях на плаву, 

Гойдав тихенько у своїх долонях, 

Він світлим був, як мрія наяву, 

З глибин джерел поїв коштовні грона.

І як могла сумісно не цвісти душа?

Зоря і місяць завжди сяють вкупі.

В напій кохання час обох змішав, 

І навіть кров одної у них групи.

14.02.2016