Тетяна Чорновіл В мареві сонного сонця
Сном у спокої
Сонце зайшлося,
Мріє з-за обрію трепетну мить.
Ночі стрімкої
Хмарне волосся
Пасмом огненним у небі скимить.
Сіється тьмяно
Присмерк габою,
Сповнивши звабою ніч чарівну,
В даль полум’яну
Злину з тобою,
Де зашарілося сонце до сну.
Спита до донця
Ніч манівцями
Сходить у тінь шелестку до землі.
В мареві сонця
Сполох серцями
Хлине ось-ось аж за обрій у млі.
29.03.2016 09:30 Оля Стасюк => © |
 "скимить" не чула, але дуже сподобалося) |
24.03.2016 23:12 оксамит => © |
 Як колискова... І мова Ваша особливо відчувається |
24.03.2016 18:41 Люлька Ніна => © |
 Спокійно, лагідно і чудово. Приємно для душі. |
24.03.2016 08:10 Георгій Грищенко => © |
 Чудово як завжди і дуже виразно. Дякую за задоволення. |
24.03.2016 04:33 Серго Сокольник => © |
 Цікавє єднання ночі з днем, Таню) Як двоєдність світів у Рідновірстві ЛАДА-МАРА) Дякую) |
23.03.2016 10:47 Каранда Галина => © |
 класно |
22.03.2016 23:24 Ольга Шнуренко => © |
 Дійсно, мелодія вірша заколисує... |
22.03.2016 23:12 Тадм => © |
 красиво! |
22.03.2016 22:34 Олена Коленченко => © |
 Так лагідно і ніжно, що навіть мене потягнуло на сон)))) |