Любов була і темні ночі
Кохання і з сльозами очі.
І зрада, й відчай, й щастю край,
І сонце долі сіло в небокрай.
Сама лишилась, без любові,
Сама-самісінька у горі.
В весняну сонячну годину,
Родила дівчина дитину.
Батьки - поважні вчителі,
Буде ганьба їм у селі.
« Що хочеш, донечко, роби,
Дитину в хату не неси.
З роботи можуть нас звільнити,
І як тоді будемо жити?
Відказуємось ми від тебе,
Вас із дитиною не треба».
Дівчина тяжко переносить,
Кожний день плаче і голосить.
Ледь з розуму вона не сходить,
З жалю і туги, як тінь, ходить.
Вже відцурався й втік коханий,
Нема підтримки і від мами.
Дитиночку свою лишає,
І, як зозуля, відлітає.
Маленьке, миле ангелятко,
Відмовилися мама й татко.
Від дівчинки - чудо-дитини,
Зникла «зозуля» й зник хлопчина.
Та Бог малятко не лишає,
Щасливу долю посилає.
Росте й цвіте в новій родині,
Душі не чають у дитині.
Любов’ю й ласкою зігріта,
Прекрасна, ніжна і тендітна.
Розквітла дівчина-дитина,
Як в лузі гарная калина.
« Ой, червона калинонька, білий цвіт,
Файна наша молоденька на весь світ.
Ой, червона калинонька з китичками,
Файна наша молоденька з дружечками».
Прийшла пора - весілля в хату,
На рушничок молодим стати.
Весільна пісня пролунала,
І звеселяла й сумувала.
« Залежав барвін,
Барвінковий він,
Не калинка ся ломить,
Мамка калачі клонить.
Біленькими рученьками,
З добрими гадочками.
Щоби вони гаразд мали,
Мамці дякували,
Таткові дякували».
Молода голову склоняє,
Перед батьками приклякає.
І дякує своїй сім’ї,
За виховання і любов її.
З-під виляна вмить зір мигнув,
На музиканта, що здригнувсь.
Сльоза у нього на щоці,
Побачив він себе в дочці.
В музИки серце затремтіло,
Клубок під горло підкотило.
Пізнав, пізнав свою дитину,
Відчув гріховную провину.
А в нього вже своя сім’я,
В « зозулі» теж своє життя.
В обох постійний біль сердечний,
За донечку цей смуток вічний.
Ось, ця історія з життя,
В неї немає вороття.
Бог молодих благословляє,
А Матір Божа вберігає.
« Хмарка пропливає,
Дощик накрапає.
Мати любу доню,
Житом посипає.
Сиплю на вас жито,
Щоб вам добре жити,
Ще ллю на вас воду,
Для чесного роду».
Написала у вірші буковинські весільні обрядові пісні.
Приклякати - ставати на коліна. Вилян - фата.
с.Нижні Станівці, Буковина., 22.03.2016
